Кінець Великого Юліуса
- Автор: Сытина Татьяна Григорьевна
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: О. Федосенко
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Кінець Великого Юліуса». Краткое содержание книги:
Але він доб'ється.
Захаров з'їв цілу сковорідку картоплі, запеченої, як він любив, зі сметаною і маслом у духовці. Полагодив матері електричний утюг. Почистив чоботи, хоч він повинен був сьогодні йти в цивільному. Витріпав килимок.
Усі ці дрібні хатні справи розсіяли його думки і привели, нарешті, в той спокійний, урівноважений стан, якого він добивався.
Телефон мовчав. Але Захаров знав, що полковник уже у відділі і, так само як і він, скоса поглядає на апарат, розуміючи, що дзвонити безглуздо! Нового нічого не скажеш, тільки вдариш один одного по нервах.
— Листів немає, мамо? — спитав Захаров, хоч знав, що листів нема, виходив на площадку сходів і дивився в отвори поштової скриньки.
— Немає, Льошенько. Так позавчора ж був. Оля писати не любить. Хіба що через тиждень тепер прийде…
«Нічого, звикне, то й полюбить! — думаючи про дружину і матір, вирішив Захаров. — Винен, звичайно, занадто самостійний характер Олі. Вона хоче все вирішувати і робити сама!» У всіх родинах дітей виховують бабусі, якщо вони є. Оля заявила, що відбавить дочку в дитячий садочок, а дома виховуватиме сама. Баба ходить навколо з повними очима сліз і мовчить, бо Захаров при першому ж натяку на сімейний конфлікт заявив, що ні материна, ні Олина дудка йому не підходить, він буде у всіх випадках поводитися так, як велить совість. «І не жалійтесь одна на одну, і не ходіть до мене з претензіями…» сказав він і, треба сказати, тримається з тих пір досить твердо.
Коли Оля виїздила в село, бабуся ночами не спала, переживала — як же мале справиться з порогами в хаті! Вже певно гуль наб'є! Потиличкою б не впала! Оля написала, що з першого ж дня в селі вони почали вчитись переходити пороги. І тепер освоїли завдання, уже переступаєм, тільки іноді сідаєм верхи на поріг. Ні, звичайно, у Ольги система правильна! Мама певно цілими днями перетаскувала б Аську через цей самий поріг на руках!
— Льошо, ти що?
— Іду, мамо! Бувайте здорові! Повернусь, як завжди, якщо затримаюсь на роботі, подзвоню!
Захаров насунув на ліве око м'який сірий капелюх і вийшов.
Дивно, як змінюється людина, одягнувши цивільне вбрання. В лілуватосірому костюмі, в різьблених сандалях Захаров зразу став схожим на актора. Він і йшов тепер якоюсь особливою ходою, широко розвернувши плечі, ледь пружинячи і похитуючись.
У зубах він покусував янтарний мундштук, очі звузились, губи розпливлися, втративши попередню форму.
Тепер він уже не думав про те, що через годину зустрінеться з чужаком вовчої породи.
Зміна зв'язкових завжди дратує. Він довго придивлятиметься до Захарова і прощупуватиме його запитаннями. Так вони поговорять, і кінець кінцем Горелл повинен буде заспокоїтись. Повинен за всяку ціну. Заспокоїтися і розповісти Захарову про свої плани. Попросити допомоги.
І найголовніше — те, заради чого посланий Захаров, — треба спонукати Горелла скористатись його резервним зв'язковим.
Такий, як Горелл, обов'язково повинен мати дві нори. Десь у місті є зрадник, зв'язаний з ворогами, його адреса і пароль були повідомлені Гореллу в останню хвилину перед засиланням на нашу землю. Горелл може скористатись його допомогою тільки в хвилину найбільшої небезпеки, коли не буде більше засобів триматись на поверхні самому…
Такий, як Горелл, міг і сам пустити злоякісну парость. Треба виявити її! Треба ввійти до нього в довір'я, стати його помічником, посередником, правою рукою. Все це дуже непросто.
Якщо Горелл учує недобре — другого побачення не буде. Більше того, з цієї хвилини Горелл уже нікого не підпустить до себе. Обірве всі зв'язки, скаламутить воду, піде на дно, в баговиння, і буде там відлежуватись, ждатиме нагоди вийти. Може втекти!
Можливо також, що Горелл піде з побачення один. Судячи з того, як він розправився з Окуневим, можна напевно сказати, що Горелл з ворогами не церемониться.
А Захаров має право тільки захищатись! Знищити Горелла зараз не можна. Він став ніби ключем до ряду питань. Ні, Захаров не має права сьогодні помилятись!
«Нічого, постараємось справитись! — сказав собі в думці Захаров ще вчора ввечері. — Треба справитись!»
Захаров ще здалеку помітив Горелла — чужак стояв за деревом в алеї старих сріблястих беріз, що зрослися кронами. Тут було зручно розмовляти, безлюдно і тихо.
Звичайне людське око не побачило б Горелла — він стояв, щільно притиснувшись до стовбура берези, і його білий плащ зливався з корою. І Захаров «не помітив».
Він вставив у янтарний мундштук сигарету, відшукав у кишені сірники, закурив, повернувся до стежки і обережно поглянув: «Чи не йде той, до кого він прийшов на побачення». Захаров викурив більше половини сигарети, коли Горелл злегка кашлянув.