Скіфська чаша [Збірник: «Скіфська чаша»; «Два денних рейси»]

Зозуля, як завжди, висловився одразу й категорично:

— Кажеш, Ситник з Власюком товаришують? Чудово. Ситник викидає в темряві чашу на крісло, Власюк хапає її, поспішає до білої «Волги», передає шоферові, а сам повертається. Правда, не розрахував час і трохи припізнився: з’являється, коли світло вже горить, — і його помічають. А так — усе тишком-нишком, і ніяких проблем.

— Що ж, — погодився Хаблак, — тепер нам слід знайти останню ланку: волгаря.

— Якщо дівчина не помилилась, це не так уже й важко.

— Каже, запам’ятала точно.

— До автоінспекції?

— Куди ж іще?

До кінця дня Хаблак із Зозулею встановили, що білих «Волг», номери яких починалися з сімки, дивовижно мало: всього одинадцять. Вісім з них відпадали одразу — державні машини й того вечора стояли в гаражах.

Лишилося три — одна державна й дві приватні. Перша належала будівельному тресту, увечері позавчора шофер відвозив директора до санаторію в Пущу-Водицю, звільнився пів на сьому й близько восьмої міг стояти під видавництвом, бо повернувся до гаража на початку десятої. Приватні ж машини могли бути де завгодно, й Хаблак мусив познайомитися з їхніми власниками.

Зозуля поїхав до шофера з будтресту — той був вихідний і мав оселю в чорта на болоті, десь у Боярці, а Хаблак сів у тролейбус, що йшов на Нивки: на вулиці Щербакова мешкав перший власник білої «Волги» — Гаврило Спиридонович Іванов, — колишній спортсмен, а нині директор промтоварної бази. Другого власника — Бориса Корнійовича Брянського — Хаблак вирішив потурбувати лише в крайньому випадку, бо навряд чи сам Борис Корнійович спілкувався б з Власюком — видний вчений, академік, директор інституту…

Гаврило Спиридонович Іванов вийшов до Хаблака у темно-синьому легкому спортивному костюмі — середнього росту, широкий у плечах; ще підтягнутий, хоч і мав ледь помітне черевце. Дізнавшись, з ким має справу, не здивувався й не затривожився, пропустив капітана до квартири й запропонував-крісло у вітальні, звичайному, не дуже великому покої стандартної трикімнатної квартири, де півстелажа займали різні кубки та інші спортивні трофеї, завойовані колись господарем.

Хаблак, перед тим як сісти, помилувався численними медалями й вимпелами — певно, це було приємно господареві: стояв поруч і не квапив капітана. До кімнати зазирнула повновида жінка. Гаврило Спиридонович лише зиркнув на неї, і жінка зникла, видно, тут беззаперечно слухалися господаря.

Нарешті Хаблак одірвався од кубків і влаштувався в кріслі. Іванов поклав поруч сигарети й запальничку, капітан заперечливо похитав головою й запитав:

— Маєте білу «Волгу», номерний знак КИЛ 75–71?

— Звичайно, це мій автомобіль. — Гаврило Спиридонович сів навпроти на диван. Не запитав, чому міліція цікавиться його машиною, і Хаблак пояснив: