Принц Ґаллії
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Принц Ґаллії». Краткое содержание книги:
Водночас на сторінках книги в неявному вигляді присутній фантастичний елемент. Це не чаклуни з драконами, не прибульці з інших світів і навіть не гості з майбутнього, що прагнуть змінити власне минуле. Фантастика лежить у самій основі сюжету, в тому самому історичному тлі. У «Принці Галії» витвором авторської уяви є не лише окремі персонажі і ситуації, а вся історія середньовічної Європи з часів падіння Риму до середини XV сторіччя, коли відбуваються зображені в романі події. Автор пропонує читачеві свій погляд на наше минуле, але не намагається ні в чому переконати його, а просто радить розглянути інші можливості історичного розвитку і самому вирішити, що ми втратили, а що навпаки — виграли від того, що історія повернулася саме так, а не якось інакше.
— В ім’я Отця, Сина і Святого Духа, — тим часом читав пан де Мірадо. — Ми, Філіп, з ласки Божої герцоґ Аквітанії, принц Беарну й верховний сюзерен Мальорки та Мінорки, маркґраф Іспанський, князь-протектор Ґасконі та Каталонії, пер[15] Ґаллії, оголошуємо привселюдно, аби це стало відомо кожному підданому нашому і всім нашим родичам, владикам християнським, а також князям невірним, що, визнавши сина нашого Філіпа, ґрафа Кантабрії та Андорри, своїм спадкоємцем і заповідавши йому всі титули, володіння та повноваження, що нині належать нам, разом з тим, дня цього, 15-го травня, року 1452-го від Різдва Христового, за згодою та схваленням його святості папи Павла Сьомого, його імператорської величності Авґуста Дванадцятого, могутніх беарнських та балеарських сеньйорів і Сенату, ми зрікаємося титулу принца Беарну і верховного сюзерена Мальорки та Мінорки з усім належним йому на користь вищезазначеного сеньйора Філіпа, сина нашого, щоб правив він цими володіннями, керуючись волею своєю і за велінням совісті своєї, на власний розсуд і зі згоди підданих своїх, правив мудро та грізно, гідно пам’яті славних предків наших та їхніх діянь, для більшої слави всього роду нашого. Най буде з ним завжди і в усьому поміч Божа та Його благодать, але хай він не забуває, що Всевишній тому й дарував кожній людині вільну волю, щоб в учинках своїх вона керувалася власним розумом і самостійно обирала собі шлях у житті, усвідомлюючи свою відповідальність перед Господом нашим і прагнучи збільшити Його славу та велич Його. Амінь!
Зачитавши акт, пан де Мірадо вручив символічну зв’язку ключів міністра князівського двору своєму наступникові на цій посаді — невисокому худорлявому юнаку вісімнадцяти років з ясно-каштановим волоссям, першому дворянинові нового принца, Ґабріелеві де Шеверні.
Архієпископ підвів Філіп до вівтаря і поклав його праву руку на Біблію.
— Філіпе, — спитав він. — Чи віриш ти у Святу Трійцю і чи визнаєш ти Отця, Сина і Святого Духа як Бога єдиного?
— Так, — відповів Філіп.
— Чи відкидаєш ти Сатану, всі його спокуси та вчинки?
— Так.
— Чи обіцяєш ти зберегти католицьку віру своїх батьків і втілювати її в діяннях своїх?
— Так.
— Чи обіцяєш ти любити й захищати Святу Церкву Христову та служителів її?
— Так.
— Чи обіцяєш ти правити державою своєю за законом та справедливістю?
— Так.
— Чи обіцяєш ти охороняти й відстоювати канонічні привілеї служителів церкви, права васалів своїх та міщанську вільність?
— Так.
— Чи обіцяєш ти, скільки стане тобі сил, підтримувати мир, спокій та злагоду в своїй державі?
— Так.
— Чи обіцяєш ти захищати підданих своїх, піклуватися про них і дбати про їхній добробут?
— Так.
— І перед обличчям Господа Бога всемогутнього ти присягаєш у цьому?
— Так, присягаю.
— Тоді скріпи своє кредо підписом, і нехай присутні тут вельможі, сенатори та прелати стануть свідками твоєї клятви — як перед людьми, так і перед Небесами.
Коли Філіп підписав пергамент з текстом кредо, архієпископ взяв пасторальний скіпетр, простяг його до пастви і мовив:
— Я, Марк, архієпископ Тулузький, ласкою Божою й папою Павлом уповноважений коронувати присутнього тут Філіпа на княжіння. І згідно з моїми повноваженнями я проголошую його принцом Беарну і верховним сюзереном Мальорки та Мінорки.
— Хай буде так! — вигукнули присутні в соборі.
По тому Філіп повернувся на своє місце, а його брат, архієпископ, відправив урочисту месу на честь нового принца. Сам Філіп не чув ані слова молитви, яку машинально промовляли його вуста разом з усією паствою. Стоячи навколішки біля підніжжя вівтаря, він весь заглибився в себе, внутрішньо готуючись до головної церемонії — коронування.
Нарешті літурґія скінчилася. В супроводі єпископів-вікаріїв Фуа та Ортезького, що йшли обіруч нього, Філіп знову піднявся до вівтаря, і тоді розпочалося довгождане дійство.
Камергери скинули з Філіпа весь верхній одяг за винятком штанів та черевиків, і заходились одягати його у важкі від численних прикрас церемоніальні князівські шати, що разом з іншими атрибутами влади були розкладені на аналої. Єпископ Фуа прикріпив до його ніг золоті шпори і тут же зняв їх, а єпископ Ортезький повісив йому на шию масивний золотий ланцюг з великим, прикрашеним коштовними каменями хрестом. Архієпископ благословив меч — символ військової могутності, що колись належав Філіпові Войовнику, і звернувся до його нащадка з такими словами:
[15] Пер — у Ґаллії, член вищого колеґіального орґану королівства, Ради перів, що складалася з правителів ґалльських князівств. Протягом XIV ст., прагнучи забезпечити за собою більшість у Раді перів, королі Ґаллії дробили свій домен, герцоґство Ланґедок, на окремі князівства і передавали їх у володіння молодшим синам. Внаслідок такої політики, на початок XV ст. Рада перів втратила своє значення, бо її склад не відображав реального співвідношення сил у королівстві, і титул пера став просто почесним званням.