Хвилі над нами
- Автор: Хлудова Ольга
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Є. Колош
- Жанр: Природа и животные
Электронная книга - «Хвилі над нами». Краткое содержание книги:
У прозорій морській воді линуть силуети риб, медуз, похитуються нитки водоростей.
А на самому березі стоїть група дивних засмаглих людей: у них великі жаб'ячі лапи, на обличчях скляні маски. Що вони збираються робити?
Та ось ці дивні люди без сплеску пірнають у воду. Серед них і автор книжки — художник-зоолог Ольга Флорентіївна Хлудова, ентузіаст підводного спорту і великий любитель природи. Вона сама ілюструвала книгу «портретами» своїх «персонажів».
Мета автора — ознайомити читача з підводним світом прибережних зон Чорного і Азовського морів, з його звичайними мешканцями, яких може зустріти будь-який нирець.
Перед очима допитливого читача відкривається багатогранне і цікаве життя таємничого підводного світу — ще одного чудового куточка природи нашої Батьківщини.
Уся книжка просякнута великою любов'ю до мешканців підводного світу, до природи і написана захоплююче, з живим і теплим гумором.
Цю плоску, ромбовидну рибу з напружено витягненим тонким і довгим, мов хлист, хвостом, на якому стирчить зазублений виз, ми часто зустрічали вздовж узбережжя Карадагу.
Спершу нам попадались тільки молоді скати, як ми їх називали «скатята».
Я їх бачила ще в Азовському морі, де в кожному вилові ставкового невода завжди можна було знайти кілька морських котів різних розмірів. Але в той час мої стосунки з скатами були суто гастрономічними. Пересмажена до золотаво-коричневого кольору печінка ската дуже смачна, і порівняно з нею печінка тріски чи миня здається сухою і прісною. Тільки треба смажити її довго, весь час зливаючи жир, що витоплювався. В цьому жирі так багато вітаміну, що його надлишок може спричинити хворобливі явища.
Але, побачивши скатів під водою, я мимохіть зацікавилася ними зовсім з іншої точки зору. Спостерігати скатів нам було дуже приємно.
Якщо морський кіт зарився в пісок або сховався у водоростях, то він лежить у своїй засідці зовсім нерухомо, сподіваючись на те, що ворогам його не видно. Тоді тварину, що причаїлася, можна не помітити і наступити на неї. Це найстрашніше, бо в момент небезпеки і збудження скат починає хвиськати навколо себе хвостом, наносячи кинджалом-визом рвані рани, що дуже повільно гояться. Особливо небезпечні ці поранення тому, що виз морського кота має отруйний апарат. Потрапляючи в кров, отрута іноді призводить до тяжких наслідків. У літературі наводяться такі симптоми при сильному отруєнні: нестерпний біль, що дуже швидко поширюється, лімфангаїт, неможливість протягом тривалого часу користуватися ураженим органом, розлад дихання і діяльності серця, конвульсії, а в деяких випадках і смерть[2].
Отруту тропічних хвостоколів індійці застосовують для отруєння стріл. Усе це звучить страшно, але дотримуючись елементарної обережності в поводженні з скатом, можна бути впевненим у цілковитій безпеці. Більшість диких тварин, за дуже невеликим винятком, уникають людини і ніколи не нападають на неї першими. Те ж саме можна сказати й про ската. Ви можете пройти за півметра від морського кота, що лежить, і він навіть не поворухнеться. Але якщо, заґавившись, наступите на нього, він абсолютно інстинктивно почне захищатися. Щоб цьому запобігти, у тих місцях, де морських котів дуже багато (зокрема, в деяких районах Азовського моря), треба над певними ділянками, де звичайно вони ховаються, пропливати, а не йти по дну. Ну, а якщо ви самі хочете напасти на ската, то пам'ятайте, що він дорого продає своє життя і, поранивши, надовго виведе з строю.
Ми сполохували молодь, тримаючись, проте, на відстані, що дорівнювала довжині їхніх тонких хвостиків.
Потурбовані «скатята» загрозливо змахували хвостами і перепливали на інше місце, що нам і треба було. Справа в тому, щоці риби дуже своєрідно і цікаво плавають. По краю плавців на тілі ската з голови до основи хвоста проходить хвилястий рух, який просуває тварину у воді. Черево морського кота емалево-біле і порівняно з темно-бурим, майже чорним верхом здається особливо яскравим. Коли по його плавцях пробігає хвиля, контраст чорного верху і білого черева створює враження енергійніших змахів, і здається, що скат летить у воді як птах або, вірніше, як величезний метелик. Я могла без кінця милуватися з польотів маленьких скатів над дном, ганяючи їх з місця на місце.
Судячи з літературних джерел, інколи зустрічаються морські коти завдовжки понад два метри. Не слід тільки забувати, що з цих двох метрів більшу частину, приблизно дві третини, становить тонкий хвіст. Але й за цих умов ширина його ромбовидного тіла дорівнюватиме близько метра. Нам в основному зустрічалися скати не більше як півметра завдовжки або ж молодь.
Шукаючи молюсків і ракоподібних, скати часто риються в піску біля підніжжя каменів і скель, і ми безпомилково знаходили їх по великій каламутній хмарі, що висіла у воді.
Якось я помітила таку хмару і, як водиться, попливла ближче, щоб зайвий раз подивитися на цікаву тварину. З каламуті видно було поки що тільки хвіст, що здався мені трохи більшим від звичних для нас тварин середніх розмірів. Я спускалася вниз, коли показався весь скат. Він повільно перепурхнув на інше місце і ліг на дно в тіні скелі. Таких крупних скатів я досі під водою ще не зустрічала. Він був не менше метра завдовжки з півметровим ромбом тіла, що виразно вирізьблювався на фоні сіруватого піску.
Скат морський кіт — хвостокол.
Скат лежав зовсім нерухомо. На його голові через однакові проміжки часу відкривалися і закривалися дві світлі плями з темною точкою посередині. Здавалося, що скат мені підморгує, але то були не очі, а бризкальця — частина дихального апарата цієї риби. Очі в ската, розміщені ближче до кінця морди, здалеку мало помітні.
2
Е. К. Суворов. Основы ихтиологии. Госиздат, «Советская наука», 1948.