Літопис Руський. Київський літопис

Ярополк Ізяславич, брат Мстиславів, вельми недугував, ідучи в похід [і] не хотячи од братів своїх одстати. І перебував він у [городі] Тумащі, і вельми став знемагати. І настигла вість Мстислава за Каневом: «Брат твій вельми знемагає». І послав Мстислав [гінця] до ігумена Полікарпа і до Даниїла, попа свого, велячи їм їхати до брата Ярополка [і] кажучи їм обом так: «Якщо ото бог візьме брата мойого, то, опрятавши тіло його, одвезіте ж до святого Феодора». А преставився Ярополк, син Ізяславів, місяця березня в сьомий день, у день четверга середохресної неділі. І положили тіло його в [церкві] святого Феодора [Тірона], де й отець його лежить. Та ми до попереднього повернемось.

І йшли князі од Києва дев’ять днів. І була вість половцям од полоняника од Гаврилкового од Ізяславича[394], що йдуть на них князі руські, і вони побігли, лишившись жінок і дітей. Князі ж, довідавшися, що половці побігли, лишившись жінок своїх і возів своїх, поїхали спішно вслід за ними, а Ярослава Всеволодовича зоставили позаду себе коло возів.

І взяли [князі] вежі їх на Углі-ріці, а другі — по [ріці] Снопороду[395], а самих настигли коло Чорного лісу і тут, притиснувши до лісу, побили їх, а інших руками побрали. Бастії[396] ж та багато інших гонилися вслід за ними навіть за [ріку] Оскол[397], б’ючи їх. І таку вони взяли здобичі силу, що ото всі вої руські збагатилися вдосталь і колодниками, і полонянками, і дітьми їх, і челяддю, і скотом, і кіньми. Християн же, вибавивши з полону, вони пустили на свободу всіх. Але всі брати пожалілися на Мстислава, бо він, утаївшись од них, послав у напад сідельників[398] своїх і отроків під покровом ночі, потай, і серце їх не було насправді з ним.

Князі тим часом усі, з'їхавшись, оглядали полки свої, які з божою поміччю всі були цілі, бо лише двоє з усіх полків убиті були — [боярин?] Коснятин Васильович, Ярунів брат, і сідельник Ярослава Ізяславича, та [воїн] Коснятин Хотович був захоплений.

І князі, воздавши хвалу всемилостивому богові і силі чесного хреста, вернулись до себе з радістю великою, і були в домах своїх на самий Великдень. І була людям подвійна радість: і воскресіння господнє, і князів своїх повернення з побідою і з радістю.

А трохи згодом послав Мстислав [послів] по братів своїх. І зібралися всі брати у нього в Києві: Ярослав [Ізяславич] із Луцька, Володимир Андрійович із Дорогобужа, Рюрик [Ростиславич] із Вручого, Давид [Ростиславич] із Вишгорода і Юрійович Іван із Турова. І став мовити Мстислав братам своїм: «Осе, браття, ми половцям багато зла наробили єсмо. Вежі їх ми захопили єсмо, дітей їхніх ми захопили єсмо, і стада, і скот, але вони все-таки будуть пакостити Гречнику нашому і Залознику. Тож вийшли б ми назустріч гречникам»[399]. І любою була річ [його] усім братам, і сказали йому брати: «Хай так буде. Се єсть нам На честь[400] і всій Руській землі».

І, пішовши, стали вони коло Канева. При цім Гліб [Юрійович] позвав Мстислава на обід до себе і, многі дари давши йому, одпустив його з приязню.

Та спервовіку вселукавий диявол не хоче добра кожному християнину і любові межи братами. Стали [бояри] Бориславичі, Петро[401] і Нестор, говорити лихі речі Давидові [Ростиславичу] на Мстислава [Ізяславича], брешучи, бо Мстислав, озлобивши їх, одіслав був [їх] од себе з тої причини, що холопи їх обох покрали були коней Мстиславових у стаді і тавра свої наклали, забиваючи [княжі] знаки. Давид тоді, ймучи [їм обом] віри, став розповідати братові Рюрику: «Брате! Приятелі мені кажуть, що Мстислав хоче нас обох схопити». І Рюрик сказав: «Брате! А за що і за яку провину? А хреста чи давно він нам обом цілував?» Сказали ж були [Петро й Нестор] і таке слово Давидові: «Коли вас Мстислав стане звати на обід, то там вас і схоплять, і нас обох слово вам обом справдиться».