Пригоди Піноккіо
- Автор: Коллоди Карло
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Країна Мрій
- ISBN: 978-966-424-216-2
- Переводчик: Оксана Донічева
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Піноккіо». Краткое содержание книги:
Для дітей молодшого і середнього шкільного віку.
— Для чого мені зараз новий костюм! Я залюбки продам і ось це старе лахміття, що на мені, аби тільки їй допомогти! Іди, Равлику, і поквапся! За два дні знову повертайся сюди, тоді я, мабуть, зможу додати ще кілька сольдо. Я працював, аби підтримати мого батька. Відсьогодні я працюватиму на п’ять годин більше, аби підтримати і мою добру матір. До побачення, Равлику. За два дні я чекаю на тебе!
Равлик, всупереч усім своїм звичкам, шмигонув так швидко, немов ящірка в найспекотнішу серпневу пору.
Коли Піноккіо повернувся додому, батько запитав його:
— А твій новий костюм?
— Я не міг підшукати нічого підходящого. Спробую наступного разу.
Цього вечора Піноккіо ліг спати не о десятій годині, а опівночі. І сплів він не вісім кошиків з очерету, а шістнадцять.
Після цього ліг у ліжко і заснув. Уві сні він побачив Фею. Вона була неймовірно вродлива. Фея з усмішкою поцілувала його і сказала:
— Піноккіо! У тебе добре серце, і я пробачаю всі твої витівки до нинішнього дня. Діти, що допомагають батькам, заслуговують на велику похвалу і пошану, навіть якщо вони не є взірцем слухняності і хорошої поведінки. Надалі будь розумною людиною, і ти будеш щасливий!
На цьому сон урвався, і Піноккіо прокинувся.
Уявіть собі його подив, коли, прокинувшись, Піноккіо побачив, що він більше не Дерев’яний Хлопчик, а справжній хлопчик, як усі хлопчики! Він роззирнувся і замість звичних стін солом’яної хатини побачив красиву світлу кімнатку. Зіскочив з ліжка і надибав красивий новий костюм, новий ковпак і пару шкіряних чобітків точно за його міркою.
Він швидко одягнувся і, ясна річ, перш за все засунув руки до кишень. Звідти він витягнув маленького гаманця із слонячої кістки і на гаманці було написано: «Фея з блакитним волоссям повертає своєму любому Піноккіо сорок сольдо і дякує йому за добре серце». Він відкрив гаманця, і замість сорока мідних сольдо там виблискували сорок новеньких золотих цехінів.
Потім він глянув у люстро і не впізнав себе. Піноккіо не побачив більше колишнього дерев’яного хлопчика, ляльку, а побачив живого красивого хлопчика з каштановим волоссям і блакитними очима, з веселим, радісним обличчям.
Від цих дивовиж Піноккіо вже до ладу не знав, спить він чи не спить.
«А де ж мій тато?» — раптом подумав він. Пішов до сусідньої кімнати і побачив старого Джеппетто здоровим, бадьорим і в доброму гуморі, як колись. Той знову тримав у руках свої інструменти і саме вирізав чудову рамку з листочками, квіточками і всілякими тваринками.
— Скажіть мені, будь ласка, любий татку, як ви поясните це раптове перетворення? — запитав Піноккіо, обійняв Джеппетто і сердечно його поцілував.
— Це раптове перетворення в нашому будинку — цілковито твоя заслуга, — відповів старий.
— Чого моя?
— Тому що погані діти, які стають хорошими дітьми, здатні робити все довкола новим і прекрасним.
— А куди дівся старий дерев’яний Піноккіо?
— Ось він стоїть, — відповів Джеппетто.
І він показав на велику дерев’яну ляльку — дерев’яного хлопчика на стільці. Голова його була звернута набік, руки висіли, як мотузки, а схрещені ноги так сильно підігнулися, що не можна було зрозуміти, як він узагалі може триматися у вертикальному положенні.
Піноккіо пильно подивився на нього. І, глибоко зітхнувши, вимовив:
— Який я був смішний, коли був Дерев’яним Хлопчиком! І який щасливий, що тепер я справжня людина!