Сам себе катаю

Щороку на земній кулі проходять понад 700 різних міжнародних змагань велосипедистів. Поряд з одноденними гонками, які розігруються переважно на Олімпійських іграх та чемпіонатах світу, проводяться ще десятки багатоденних турів — чи не найважчих випробувань для лицарів педалей. Наприклад, на нашому континенті добре прижилися такі міжнародні гонки, як "Тур де Франс", "Тур де л'Авенір", "Молочний тур", "Джіро д'Італія". Їх організатори взяли за правило запрошувати на свої велотури радянських гонщиків, які уславили себе самовідданою і чесною боротьбою на довгих трасах. Наші гонщики не раз виходили переможцями в турах по Югославії, Франції, Італії та Англії. Проте без перебільшення можна сказати: найпопулярнішою на планеті стала велогонка Миру.

Щовесни у святкові Першотравневі дні символічна біла голубка Пікассо немов скликає під свої крила велосипедистів світу, щоб рушити з ними трасами, які ведуть до мільйонів людських сердець. Ідеалами цього велосипедного форуму стали Мир і Дружба — поняття, що близькі і зрозумілі народам усіх країн і континентів. Тож не випадково велогонка Миру, на відміну від інших велотурів, проходить не пустельними магістралями, а крізь живі людські "коридори". На її траси сходяться тисячі і тисячі людей різних національностей, щоб засвідчити не лише своє захоплення динамічним велосипедним спектаклем, а й приналежність до великого корпусу сил миру.

Світлу мрію людства про мир велосипедисти, взяли під свої спортивні стяги, коли в Європі дотлівали згарища війни. Чому вибір випав на велосипед? Бо ця вочевидь найулюбленіша в світі проста машина, яка рухається не двигуном, а серцем, може зримо продемонструвати заповітне бажання людей жити в мирі та дружбі. А ще — вона дає можливість молоді проявити не тільки спортивну доблесть, а й свою рішучість відстояти на землі найдорожче. Мир і велосипед єднає життєдайна ритміка людських сердець.

…Травень 1948 року. У Празі і Варшаві підіймаються із руїн будинки, на засипаних родючим ґрунтом воронках зацвітають перші весняні квіти. Жителі міст вийшли на відбудову і раз по раз вдивляються у прозору голубінь неба, немов звіряючи по ньому чистоту своїх помислів. За такої пори із столиць Чехословаччини і Польщі вирушили назустріч одна одній дві групи велосипедистів. Не було тоді ні єдиної форми, ні спортивних машин, їхали на так-сяк відремонтованих велосипедах довоєнних зразків, прихопивши з собою рюкзаки, запасні камери і флакончики з клеєм. Не всюди можна було проїхати, нерідко доводилося складати на обочині велосипеди і гуртом розчищати собі дорогу від завалів на вулицях, які ще не залікували рани війни. Кожний спортсмен був у дорозі і за механіка, і за кухаря, і за лікаря. Ентузіастам цієї "зустрічної велогонки Миру", як назвали її репортери, й судилося стати учасниками першої велогонки Миру.