Щоденник злодія

Усередині нього, в його органах, як мені уявлялося, примітивних, але з цупкої тканини зі строкатими дуже гарними відтінками, у теплих і родючих нутрощах вироблялося бажання зобов'язувати, застосовувати, виявляти лицемірство, дурість, злобу, жорстокість, плазування і досягати в такий спосіб для себе цілком непристойного успіху. Я побачив його у Сільвії в кімнаті. Коли я переступив поріг, Оплітано похапцем сказав, що я француз, його знайомий ще з Іспанії. Арман стояв. Він не простяг мені руки, дивився на мене, та й годі. Я залишився стояти біля вікна, не виказуючи жодного зацікавлення їхньою балачкою. Коли вони вирішили піти до бару, Стілітано сказав:

— Ти йдеш, Жанно?

Перш ніж я відповів, Арман запитав:

— Ти його завжди водиш за собою?

Стілітано всміхнувся і сказав:

— Якщо це тобі дошкуляє, можемо його залишити.

— Та хай собі йде.

Я пішов за ними. Випивши, вони розпрощались, і Арман знову не потис мені руки. Він вийшов із бару, навіть не глянувши в мій бік. Стілітано про нього не прохопився жодним словом. Через кілька днів, коли я зустрів його неподалік доків, Арман наказав мені йти за ним. Без зайвих слів він провів мене до своєї кімнати. Із тим самим позірним споневаженням він зґвалтував мене собі на втіху.

Скоряючись його силі та вікові, уярмлений ними, я віддався роботі з усією запопадливістю. Розчавлений цією тілесною масою, позбавленої будь-якої духовносте, я нарешті спізнав запаморочливе почуття від зустрічі з цим закінченим бидлом, байдужим до мого щастя. Я відкрив для себе, що шерсть, густо поросла на тулубі, череві та кульшах, може таїти в собі ніжність і випромінювати силу. Зрештою, я змирився з тим, що така бурхлива ніч огорнула мене своїм саваном. Чи то із вдячності, чи то зі страху я засвідчив це, поцілувавши волохату Арманову руку.