Мрійниця з Остенде
- Автор: Шмитт Эрик-Эмманюэль
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-403-3
- Переводчик: Зоя Борисюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мрійниця з Остенде». Краткое содержание книги:
Ерік-Емманюель Шмітт вкотре змушує нас замислитись над тим, про що думати не завжди хочеться.
З французької переклала Зоя Борисюк
Перекладено за виданням: Eric-Emmanuel Schmitt La rêveuse d'Ostende Éditions Albin Michel Paris
— Я дуже перепрошую, — повторив він, повернувши голову справа наліво.
Вона питала себе, що з ним трапилося, пробігла поглядом на його тілу і раптом зрозуміла, що його тривожило.
Його пеніс звівся вгору.
Стефані не могла не замилуватися цим міцним прутнем, обтягнутим тонкою шкірою, ерекція якого робила їй честь і який видавався водночас великим і ніжним: а тоді повернулася до свого обов’язку, струсила свої думки і зрозуміла, що має вгамувати тривогу Карла.
— Не переживайте. Ми звикли. Це автоматичний рефлекс.
— Ні!
— Так-так, не турбуйтеся, я знаю, що це таке.
Він гнівно заперечив:
— Ні, ви не знаєте, що це таке! Ні секунди! І не кажіть казна-чого: автоматичний рефлекс… Коли до мене торкаються нижче підборіддя, я нічого не відчуваю. Коли мною клопочеться ваша колега Антуанетта, я розслаблений, мені не треба стискати зуби. Чому? Тому що Антуанетта чи мадам Ґомес не мають такого запаху, як ви. Я намагався вас попередити…
— Ну… нічого страшного…
— Якщо це не страшно, то що тоді страшно? — вигукнув він надламаним голосом.
— Не соромтеся, це на мене не впливає, — збрехала вона.
— Це на вас не впливає? Дякую! Я остаточно впевнився, що тепер я — лише каліка!
Стефані помітила, що пов’язка на очах стала вологою від сліз. Їй захотілося пригорнути і втішити Карла, але вона не мала на це права. Якщо хтось побачить оголеного чоловіка в обіймах медсестри, та ще й у такому стані! Не кажучи вже про те, що коли вона огорне його своїм запахом, цей стан лише посилиться…
— Що ж такого я зробила, Господи? Що ж такого я зробила?
Карл змінився. Його тіло почало здригатися, з горла вирвався стогін. Стефані намірилася кликати на допомогу, аж тут запідозрила, що насправді відбувається.
— Ви… Ви смієтеся?
Він підтвердив, далі заливаючись сміхом.
Побачивши, що з кожним вибухом сміху пеніс зменшується, Стефані заспокоїлась і теж почала хихотіти.
Вона накрила тіло ковдрою й сіла коло нього, даючи змогу вгамувати сміх.
Коли він заспокоївся, Стефані запитала:
— Що вас так розвеселило?
— Те, що ви перелякано скрикнули: «Що ж такого я зробила, Господи?» тоді, як викликали в мене ерекцію. Уявляєте абсурдність ситуації?
Божевільний сміх не відпускав їх кілька хвилин.
— Тепер поговорімо серйозно. Жодних принижень. Ніякого туалету зі мною. Розумієте?
— Так, розумію.
Насправді Стефані не була певна, що розуміє; але збагнула одне: вона володіє силою, тією новою дивовижною силою, здатною викликати у чоловіка бажання. Про що це я? Саме в цього чоловіка, цього неймовірного, оточеного жінками чоловіка, чоловіка, за якого суперничають прекрасні коханки! Це робить вона, обійдена природою товстуля!
Решту дня вона уникала заходити до палати 221; їй здавалося, ніби колеги здогадуються, що сталося, бо вони якось дивно на неї поглядали. Сама того не бажаючи, вона відчувала, що змінилась, і не могла втриматися, щоби не стати більш говіркою і збудженою, ніж зазвичай, і червоніла, либонь, із будь-якого приводу.
— Слово честі, Стефані, ти, напевно, закохалася? — запитала Марі-Терез, зі своєю веселою співучою манерою проминати «р» і пристрасно подовжувати голосні.
Відчувши, як її залила хвиля жару, Стефані не заперечила, усміхнулась і втекла до аптеки.
— А таки закохалася, — виснувала Марі-Терез, похитавши головою.
Проте, Марі-Терез помилялася: Стефані не закохалася, вона просто стала жінкою…
Того вечора вона роздяглася. І не уникаючи дзеркала, рішуче стала перед ним.
— Ти подобаєшся! Ти можеш подобатись!
Вона сказала це так, наче повідомляла своєму тілу гарну новину і навіть про винагороду.
— Це тіло збуджує чоловіка, — кинула вона своєму відображенню.
Але відображення мало не дуже переконливий вигляд.
— Так-так! — підтвердила вона. — Щойно тільки, сьогодні вранці…
І розповіла своєму відображенню, що сталося вранці, докладно описавши владу свого запаху…
Після розповіді одягла пеньюар, повечеряла й пірнула в ліжко, аби там мріяти і ще раз мріяти.
У вівторок, прийшовши на світанку до роздягальні, вона переговорила з мадам Ґомес, щоби в обмін на інші дрібні послуги та, — ні про що не здогадуючись, — сама зайнялась туалетом пацієнта з палати 221.
Коли Карла було помито, вона зайшла до його палати.
— Дякую, що не прийшли, — зітхнув він.
— Таке мені кажуть уперше!
— Дивно, правда? Є люди, перед якими байдуже, що ти виглядаєш непристойно, перед іншими — навпаки. Це, поза сумнівом, тому, що їм хочеться подобатись.