Душниця
- Автор: Пузий Владимир
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Києво-Могилянська академія
- ISBN: 978-966-518-656-4
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Душниця». Краткое содержание книги:
«Душниця» — нова фантастична історія від Володимира Арєнєва. «Душниця» перемогла на конкурсі дитячої та підліткової книжки «Книгуру-2013», була визнана найкращою мережевою публікацією за даними сайту «Лабораторія фантастики» (2013), отримала престижну премію «Нові горизонти». У серпні 2014 р. на загальноєвропейському фестивалі фантастики «Єврокон» у м. Дублін (Ірландія) Володимир Арєнєв був визнаний найкращим автором фантастичних творів для підлітків, а художник цієї книжки — Олександр Продан — найкращим художником-ілюстратором.
Володимир Арєнєв — автор 21 книжки, лауреат численних літературних нагород зокрема премій ім. О. Беляєва та О. Гончара, найкращий молодий фантаст за результатами «Єврокону-2004». Його твори друкували українською, російською, польською, англійською, французькою та іншими мовами.
Твір ілюстровано знаним художником Олександром Проданом.
— Мені щойно дзвонив Григор'єв із двісті п'ятого. І Храпко: у них на сто дев'яностому те саме. Наче епідемія, ланцюгова реакція.
— Божевілля! Боже, суцільне божевілля! Ти зв'язувався з патріархом?
Співбесідник хрипкого затягнувся цигаркою, видихнув.
— Звеліли стравлювати пару. Точніше — випускати.
— Що-о-о?! Вони взагалі розуміють?.. І хто це «звеліли»?
— Заспокойся, рішення узгоджене на найвищому рівні. Часу обмаль, треба все робити оперативно. Я вже наказав підняти списки. Тих, кого не відвідували понад рік, — насамперед. — Ще одна затяжка. — Уже мали оголосити, що маємо дзвінок, ніби хтось із застійних радикалів проніс бомбу. Евакуація, повне блокування. До вечора впораємося.
— А якщо вони не заспокояться? Ти пам'ятаєш, як у сімдесят другому?..
— Випустимо стільки, скільки знадобиться. Усе, крапка.
— Але ми ж… це ж гірше за вбивство, Вадиме! Ти ж віруюча людина, маєш розуміти…
— Що я повинен розуміти? «Позбавляємо їх шансу спокутувати гріхи»? «Ввергаємо у безодню вогняну»? А може, навпаки? Наразі, це немає жодного значення. Диспути згодом, спочатку — справа. «Мертві до мертвих, живі — до живих». Класиків треба читати, Андрію, класиків.
Вони пішли, точно пішли, та Сашко ще якийсь час так і сидів: утнувся коліном у скрижанілу балконну підлогу і стискав у руках пульсуючий м'яч. Дзвінок мобільного вивів його із заціпеніння.
— Так? — Він притиснув мобільний плечем до вуха й почав відривати смужки скотчу. — Слухаю, кажіть.
— Турухтуне?
— Курдін?!
— Ти чому не відповідав? Слухай, я тільки тепер збагнув… Ти зараз загалом де?!
— Яка різниця? І краще давай потім…
— Тільки не кидай слухавку, чуєш! Обіцяєш? Це важливо!
Сашко відірвав останню стрічку, розломив м'яч і вийняв звідти дідову кульку. Та рвонула догори, струною натягнувся ланцюжок.
— Алло! Не мовчи?
— Обіцяю, — сказав Сашко. — Тільки швидше давай, мені ніколи.
Він встав і відійшов якнайдалі від дверей, щоб випадково не помітили. Давно треба було, от же бовдур.
— Мені мати сказала, що Настя їде. Я зателефонував попрощатися — а її немає вдома. Ніби вона з тобою і Лебединським пішла в душницю. Тут я і збагнув. Якби просто з тобою — може бути. Але з Лебединським!..
— Ну і що ти там таке збагнув?
— Навіщо тобі гроші, — тихо відповів Курдін. — І навіщо вона допомогла тобі пройти в душницю.
— Ну і навіщо? — так само тихо запитав Сашко.
— Це ж вітер, так? Ти уже нагорі? Не бійся, Турухтуне, я не викажу. Я тобі заздрю, Турухтуне: я би так не зміг.
— Ти казав — у тебе щось важливе. Якщо ні… у мене обмаль часу, чесно. Краще зідзвонимося…
— Не відпускай його!
— Тобто?
— Я теж про таке думав. Ну, суто теоретично. І як бути з душоловами — теж; і, певна річ, варіант із душницею розглядав. Не вийде, Турухтуне.
— Уяви собі, я вже тут, — зло сказав Сашко. — Стою на балконі й гаю на тебе час. Зрозумів?!
— А далі що? Відпустиш кульку — лети в небо? Типу, душолови далеко внизу, вже нічим на завадять… Аякже, зараз! Вона вся — суцільний душолов, розумієш? Навіщо, гадаєш, в неї цей спіральний балкон? Та тому що в сам балкон душолови й уживлені, у візерунки ці паскудські.
Унизу раптом гупнули двері, хтось запитав:
— Де? Де?
— Має десь тут бути, його бачили…
Сашко завмер.
— …розумієш, Турухтуне, немає сенсу. Його притягне до якогось верхнього витка — от і все. Колись потім знімуть — якщо помітять. Тікай звідси. Разом вигадаємо ліпший варіант. Часу в нас безліч, поспішати нема куди…
— Ти ж міг просто вивезти свого кудись далеко за місто, — прошепотів Сашко. — Якби хотів.
Курдін затнувся.
— Так, але…
— Добре, — сказав Сашко, — дякую за допомогу.
І вимкнув мобілу.
Унизу голосно сперечалися, чи шукати його, чи, може, взятися за важливіші справи.
— Зачекай, — звелів один. — Тихо.
— Що?..
— Просто помовч. — Сашко впізнав голос — того, хто прислухався тоді до чогось у коридорі.
Дідова кулька раптом рвучко потягла Сашка за руку, змусила звестися на ноги. Смикнула вдруге, ніби кликала за собою.
Сашко задер голову й побачив двома поверхами вище переплетення будівельних риштувань. Червоно-біла смугаста плівка відірвалася з одного боку й майоріла під вітром. Будівельний майданчик нависав над балконом. Наче трамплін.
— От, чуєш. Ану, ходімо… Ану!..
Він побіг. Кулька тягла вперед, маячила перед обличчям, співала.