Коли курява спаде
- Автор: Алай
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7534-5
- Переводчик: Надежда Анатольевна Кирносова
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Коли курява спаде». Краткое содержание книги:
У романі «Коли курява спаде» (1998), який зробив Алая знаменитим і за яким знято телесеріал, досліджується психологія влади, якою вона постає на ґрунті тибетського життя середини XX століття, до приходу в цей регіон Червоної армії Китаю і приєднання Тибету до КНР. У центрі роману — життя родини місцевого правителя. Оповідь ведеться від імені його нібито недоумкуватого молодшого сина. Читач знайомиться не лише зі способом життя тибетців, а й з пануючими у країні порядками, де були магічне зілля і феодальні чвари, голод і проституція, шлюби й війни, на які йшли заради захоплення земель та влади, — й усе це на тлі відрубування голів, привселюдного побиття, відрізання язиків, рук і ніг…
— О мій Господарю, — сказав Чарльз, — він не відає, що робить, помилуй цю нерозумну людину. Я зроблю його Твоїм ягням.
— Хто ця людина, яка стікає кров’ю? — спитав я.
— Мій господар Ісус.
— А що він може робити?
— Він приймає на себе людські біди й рятує людину з моря гіркоти.
— Та кому ж він може допомогти, коли сам такий бідолашний?
Чарльз тільки стенув на це плечима й нічого більше не сказав.
Він отримав у туси дозвіл всюди шукати різноманітні камінці. Одного разу він приніс нам новину про те, що Вангбо Єшей оселився в печері в горах і скрізь проповідує лагідне віровчення та жорстку дисципліну. Чарльз відзначив:
— Я повинен сказати, що він — хороший монах, однак ви тут не приймаєте хороших речей, тому я зовсім не дивуюся тому, що він наразився у вас на холодний прийом і насмішки з боку народу. Через це я задоволений уже хоча б тим, що ви дозволили мені збирати руду.
А камінців у цього типа ставало дедалі більше.
Лама-знахар сказав туси:
— Цей чоловік забере у нас дорогоцінності наших гір.
На що туси йому відповів:
— Якщо ти знаєш, де перебувають ті дорогоцінності, йди туди й стережи їх, а якщо не знаєш, не кажи про це мені, аби тільки я почав хвилюватися.
Ламі-знахарю нічого було на це відказати.
Туси запитав про ці слова в живого будди Цікера. Той відповів:
— Усе це — шаманські балачки. В нього таких знань немає.
— Знай, — сказав йому туси, — колись мені потрібно буде спертися на твій — і не старий, і не незвично новий напрям.
— Сподіваюся, туси так і зробить, — холодно відповів на це живий будда, який не дуже вірив у його слова.
Коли випав перший сніг, Чарльз надумав вирушати в дорогу. На той час він уже був другом Вангбо Єшей й обміняв свого віслюка на його кремезного мула. Він ретельно перебрав принесені з гір камінці, завантажив їх у торбу з ячої шкіри, а тепер повісив її на спину мула. Сніг був сухим і пекучим, мов дробинки чи піщинки. Чарльз подивився на далекі гори в напрямку печери, у якій жив Вангбо Єшей, і сказав:
— Мій друг не міг прогодувати таку велику худобину, тож будемо сподіватися, він зможе прогодувати себе та лагідного осла.
— Ти ж обмінявся з ним тому, що осел не повезе важке каміння, — зауважив я.
— Ти — дуже цікава людина, паничу, ти мені подобаєшся, — розсміявшись, сказав Чарльз.
Він обійняв мене, притиснувши до грудей, і я відчув міцний запах худоби, що йшов від його тіла. Він ще стиха сказав мені на вухо:
— Якби в тебе з'явилась можливість стати туси, ми були б з тобою добрими друзями.
Його блакитні очі сміялись. Я подумав, що він не помітив, що я — дурень. А інші ще не встигли повідомити йому це.
Під час прощання із туси Чарльз сказав йому таке:
— Гадаю, тобі все ж не потрібно завдавати таких складнощів набожним людям. Доля винагородить вас за це.
Договоривши, він одягнув рукавиці, поплескав мула по крупу й пішов уперед крізь сніжинки, що беззвучно мерехтіли в повітрі. Цокіт копит мула було чути ще довго після того, як його високий силует пропав у снігу. Коли він також стих, усі зітхнули з полегшенням, ніби скинули з плечей величезний тягар.
Усі почали говорити, що незабаром прибуде уповноважений — він мав приїхати ще до того, як снігом завалить переходи в горах.
А я тим часом згадав про Вангбо Єшея. Я раптом відчув, що це дуже цікаво бути монахом, який проповідує вчення, що його ніхто не сприймає, — поряд немає жодної людини, тільки віслючок їсть траву і сніжинки танцюють перед входом до печери, утворюючи красиву запону. І в ту мить я пережив радість людини, закинутої іншими людьми й навіть цілим світом.
11. Срібло
Що стосується срібла, то не потрібно думати, що ми сприймаємо його тільки в значенні грошей.
Якщо хтось вважає, що наша пристрасть до білого срібла — це пристрасть до багатства, то ця людина ніколи нас не зрозуміє. Так само, як Чарльз ніяк не міг второпати, чому ми відмовились прийняти його релігію, а потім так само відмовились прийняти вчення Вангбо Єшея. Він запитував, чому ми так вперто тримаємося поганої релігії і не зважаємо на хороші. Він іще розмірковував так: нехай би ви, як і китайці, не довіряли іноземцям, але ж вчення Вангбо Єшей — то ж вчення вашого духовного лідера далай-лами, хіба воно не хороше?
Однак повернемось до срібла.
Наші люди з давніх-давен оволоділи технологією видобутку дорогоцінних металів, наприклад, золота та срібла. Жовтий колір золота був пов’язаний із релігією — наприклад, обличчя Будди завжди вкриває золотий порошок[90], а лами під своїми червіньковими плащами носять жовті шовкові сорочки. Хоча ми знаємо, що золото дорожче срібла, однак більше полюбляємо останнє — біле срібло. Ніколи не потрібно запитувати в туси, чи офіційні члени його родини особливо полюбляють срібло. Людина, яка про таке спитає, не тільки не отримає відповіді, але й наразиться на застережливе ставлення з боку інших. Відповідатимуть цій людині таке: ми любимо наш народ і нашу землю.
90
За буддійською традицією золото, що роздрібнено в порошок і змішане з медом чи клеєм, є підношення тому зображенню буддійського персонажа, що має золотитися, а відтак сприяти накопиченню доброго кореня того, хто робить таке підношення.