Джек на Сході

Ричання обурених лицарів досягло апогею. Дивлячись на люто оскалені ікла бульдога сера Гауфа, Роберт мимохіть подумав, що щеплення від сказу декому і справді не завадило б.

— Мені приємно, добродії, що наша думка є одностайною! — зворушено розплакався Нюф. — Думаю, що ми покажемо цим пластиліновим бісам, на що здатні дванадцять лицарів! Хто хоче висловитися?

— Грім і блискавка! — заревів сер Гауф. — Я не прошу слова, я прошу показати мені ворога! Клянуся, що обірву хвоста будь-якому бісові, хай-но лишень трапиться мені на шляху, а із зібраних хвостів зроблю собі левину гриву!

— Браво! — закричали слухачі. — Хай живе сер Гауф Левина Грива!

— А я зобов’язуюся не стригти шерсті до повної перемоги над ворогами! — грізно протявкав болон Клаус.

— Беру обітницю — зав’язати собі ліве око й битися, не знімаючи пов’язки, доти, доки не захоплю цього Жлоба в полон! — докинув своєї доберман Флойд.

— А я…

Загалом, усі дванадцять лицарів заприсяглися найстрашнішими клятвами і нахапали купу обітниць, позбутися яких вони могли, лише повністю розгромивши ворога.

— Добродії, тут приписка! — зненацька згадав сер Кросбі. — Ага, виходить, так: «Відповідь на наш ультиматум ви дасте через шість годин нашому суперагенту Самюелю». Я вважаю, що через шість годин цей самий агент з’явиться за відповіддю. Ми маємо зустріти його як належить, чи не так, добродії?

— Без сумніву! — порцелянові лицарі були дуже вихованими.

— До речі, сере Нюфе, а яким чином цей ультиматум потрапив до вас? — поцікавився сер Чау-Чау.

— Щиро кажучи, я й сам не знаю… — зніяковіло відповів магістр. — Я мирно спав після обіду, а, прокинувшись, знайшов цей папір у себе під лапою.

— Що ж, їхня розвідка працює краще за нашу… — похитав головою сер Кросбі, а Чау-Чау запитав знову:

— Шановний магістре, не могли б ви докладніше розповісти про цих пластилінових бісів?

— На жаль! — знизав плечима ньюфаундленд. — Я чую про них уперше. Проте я впевнений, що ми про все довідаємося під час бою!