Навіщо читати
- Автор: Данцir Шарль
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- Переводчик: Зоя Борисюк
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Навіщо читати». Краткое содержание книги:
Читання нічому не служить. Саме тому воно така велика річ. Ми читаємо власне тому, що воно нічому не служить».
Поради, прояви ніжності, уїдливі зауваження та концепція читання як «брата літератури», вони обоє крокують поруч у боротьбі з часом. Це — філософія читання, яка змушує дивуватися, захоплюватися та аплодувати; породжуючи лише одне прагнення: (її) перечитати.
Щоб з’ясувати, що таке хороша книжка інтерв’ю, можна спробувати визначити, що таке погана книжка інтерв’ю. Погана книжка інтерв’ю — це книжка, в якій світська журналістка запитує у більш-менш відомої романістки: «Вранці ви полюбляєте китайський чай чи Дарджелін?». Це автентичний приклад. Я не називатиму ні імені журналістки, ні імені романістки, яка наважилася на це відповісти. Вони нам нагадують, що хоча Жак Шазо[151] помер, Марі-Шанталь[152] жива. (Послухайте, я ж не можу все пояснювати!
Погана книжка інтерв’ю — це промотвір, у якому запитання є лестощами, що закінчуються запитальною інтонацією. Наприклад: у якому віці в тебе проявилися надприродні здібності у грі на гітарі, Кейт. Я вибрав ім’я Кейт, бо це прикметно для книжок про співаків. Це ім’я можна замінити іменем Брюс, Піт чи Сід; музика — це царина, де дифірамб виглядає обернено пропорційним до культури критики.
Якщо ж хочеться обов’язково мати хорошу книжку інтерв’ю, непогано було б, щоб інтерв’юер був талановитим. Щоразу покладатися на геніальність того, у кого беруть інтерв’ю, не можна. Бесіди схожі на теніс, їхня якість поліпшується за наявності співрозмовника. А співрозмовника дає той, хто ставить запитання. Він повинен бути обізнаним, не будучи педантом, шанобливим, не будучи улесливим, допитливим, але не безцеремонним. Досконалий зразок такої рівноваги продемонстрував Робер Малле[153] в інтерв’ю з Полем Леото[154] (запис цих радіорозмов див.: Paul Léautaud. Entretiens avec Robert Mallet, 1951).
Хороших інтерв’юерів також не бракує. Ними досить часто бувають кінопрацівники, та ще й які! Орсон Веллс[155], Федеріко Фелліні, Діно Різі[156]. Всі прочитані мною інтерв’ю з ними були смішними, цікавими, захоплюючими. У них вони не переймались популяризацією. А щедро ділились гумором, думкою, інтелектом. Зрештою, інтерв’ю були цікавими і для них, про що можу судити з власного досвіду. У періоді промоції книжки (ремесло політика цілком відмінне від літератури) настає момент, коли мені стає нудно. Момент, коли вибудувавши, уточнивши і вивіривши свої відповіді, я повторюю їх цілком готовими. І сам себе стомлюю. Тож для себе і тільки для себе, бо новий журналіст, якому я відповідаю, цілком вдовольнився б старою реплікою, яку він чує вперше, я вигадую щось інакше, що виводить мене з пригніченого стану, якусь нову ідею, яку я вибудовую, вивіряю, уточнюю тощо.
Серед письменників, які дають гарні інтерв’ю, я назву Гора Відала[157], а щоб оспорити думку, що може виникнути під час виголошення цього імені, — Франсуазу Саган. Можна бути дотепним, не будучи злим. Характерним для Відала є ущипливість і спогад. Прикметна риса Саган — мрійливість, з якої вона виходить лише для того, щоб висловити найбільш тверді люб’язності. Хорхе Луїс Борхес[158] був також чудовим, можливо, це те, що він зробив найкращого: оті бесіди сліпого, в якого є час. Однією з найкращих книжок розмов з письменником є книжка Ромена Ґарі[159] «Ніч буде спокійною» (1974). Вона сердечна, запальна, зворушлива, кумедна. Її можна читати, не прочитавши жодної іншої книжки Ґарі. Це чи не найкращий доказ того, що книжка розмов може бути хорошою.
Орсон Веллс, якого можна побачити в портреті, створеному П’єром-Андре Бутангом[160] у процесі читання лекції в давній школі мистецтв IDHEC[161], показує драматичність ситуації, коли людина має розум і вміє говорити. Тоді зникає творчість. Працю заступає слово. Ніхто не думає про героїзм людей інтелекту, коли, крім того, що вони виявляють його в розмові (що є формою щедрості), їм доводиться працювати. Оскар Вайлд був таким доти, доки був приречений мовчати. Здатність легко вести розмову може стати фатальною. Езра Паунд, також обдарована людина в плані розмови, зрештою, почав говорити бозна-що просто для того, щоб підкидати паливо в словесну машину. Отак після визволення Європи дехто опинився у клітці[162]. Всіх їх об’єднує необережність. У висловлюванні думок!
Нас убивають не трагедії, а безладдя.