Червона Офелія
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #1
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-83-1
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Червона Офелія». Краткое содержание книги:
Заплутана історія з викраденим кліше перетворюється на справжню криваву драму, яка може зламати нашого героя або ж загартувати для майбутніх випробувань долі…
Динамічно, професійно і небайдуже від журналістки, випускниці історичного факультету Кам’янець-Подільського університету Лори Підгірної про героїв минулого, котрі були такими ж живими людьми, як і ми сьогодні.
Для широкого кола читачів.
— Так, стріляв майстер. Дуже професійно, — похмуро промовив Марко, відхиляючи простирадло з обличчя покійниці. — І, вочевидь, з невеликої відстані.
— З якої зброї, скажу після того, як дістану кулю, — додав Кренцель. — Хоч, як ви бачите, кульовий отвір дуже маленький… Але не чекайте дива, не думаю, що то якось особливо допоможе слідству. Ви от, наприклад, якою зброєю користуєтеся?
Марко мовчки дістав свій револьвер.
— «Уеблі Скотт»… — з розумінням промовив патологоанатом. — Солідно. Ну от… Самі бачите… Я до того, що сьогодні знайти вбивцю у такий спосіб — все одно, що шукати голку в сіні. Коли йде війна, кожен може дістати собі зброю, яку завгодно… Не ті часи тепер, коли люди купляли зброю обдумано, виважено і то десь фіксувалося… Ну, але подивимось, що там у неї застрягло в голові.
Борис Снігірів, блідий, як полотно, увесь цей час мовчки спостерігав за Марком. Далі підійшов до Шведа й поплескав його по плечу.
— Ідемо, Марку. Тут нам робити більше нічого.
— Тобто… як нічого? — перепитав Швед.
— Ходімо, — повторив Снігірів знову. — Дівчина трагічно загинула. Пан Кренцель сповістить нам, що там і як. Та розслідування вбивства не наша компетенція.
— Борисе Євгеновичу, але…
Снігірів тим часом уже попрямував до виходу.
Шведу нічого не залишалося, як послідувати за ним, полишивши лікаря Кренцеля наодинці з тілом Головацької. За дверима Снігірів зупинився, важко ковтнув повітря.
— Як цей Кренцель там витримує? — проказав він похмуро. — Ще трохи — і мене б знудило від того смороду.
— Борисе Євгеновичу! Але ми не можемо так вчинити! — правив своєї Марко.
— Як «так»? — поцікавився Снігірів. — Шведе, ми Розвідочна управа, а не поліція, — проказав тихо. — Ми контррозвідка! Не наше діло розслідувати вбивство цієї нещасної.
Марко зупинився, збентежений почутим.
— Борисе Євгеновичу… Але ж це не просто банальне вбивство! Це вбивство актриси Анни Головацької! Її смерть може виявитися ключем до викриття ворожої агентури…
— Марку! — безапеляційно проказав Снігірів. — Я не маю часу на цю балаканину.
— Та ви ж самі… Я не розумію, чому ви так швидко змінили свою думку! — Марко відчув, що його обличчя починає пашіти від обурення. — Ми ж ще сьогодні вранці спілкувалися з вами… Ви ж самі…
— Шведе, зупинися! — Снігірів виразно подивився на Марка. — Всьому свій час. Ти працюєш у Розвідочній управі, зрозумів? Правильніше сказати, тільки почав працювати. Тому краще дослухайся до того, що тобі кажуть. Заміть, я навіть не говорю «наказують».
— Так, пане очільнику, — не вгавав Марко. — Та все ж самі розсудіть: усі ці події — викрадення кліше, самогубство Трегуба, цей спіритичний сеанс та смерть Анни Головацької… Невже ви не бачите, що вони пов’язані між собою? У мене немає досвіду у слідчій справі, але навіть я зрозумів, що Анну застрелили там же, в середині купальні, до того ж людина, з якою ця нещасна мала бути добре знайома, раз погодилася прийти на пляж за годину до нашої з нею зустрічі й усамітнилася в одному з шатрів…
— Кого ти підозрюєш? — раптом поцікавився Борис Снігірів.
— Та от хоча б цього її благодійника, Євгена Остапенка! Його необхідно затримати й допитати! Він мав з Анною якісь незрозумілі стосунки, і в нього, безперечно, міг бути мотив… А ще нареченого Анни — Антіна Кропивницького, актора того ж таки театру!
Снігірів подивився на Шведа, як на нерозумного.
— Похвально, що ти виявляєш таке завзяття, Шведе, але вбивство на ґрунті ревнощів — точно не наша компетенція.
— Борисе Євгеновичу, але ж…
— Забудь про цю Головацьку!
Марко застиг посеред коридору.
— Гайда, ходімо звідси, побалакаємо на вулиці, — сказав Снігірів. Луна рознесла під склепінням невиразний звук його голосу. — У мене легені просто вогнем горять від того хлороформу.
— А тепер слухай сюди! — проказав, обернувшись до Марка, як тільки вони вийшли в двір лікарні, на свіже повітря. — Завтра колектив театру разом із Крамовським вирушає до Волочиська, на гастролі. Як я тобі й казав, мешкатимуть у Тарноруді, у колишньому маєтку Мордвінових. Не маю сумніву, що викрадене кліше поїде разом із ними. Отже ти, Марку, маєш бути у Волочиську теж. І ще… ця актриса, Біличенко, дуже добре, що у тебе з нею романтичні стосунки. Матимеш підставу для всіх бути там, поряд з нею.
— Тобто…
— Тобто, — продовжував Снігірів, — ти маєш дивитися в обидва ока і слухати в обидва вуха. Під підозрою кожен. Зупинишся в Тарноруді, в розташуванні прикордонників. Начальник прикордонної застави в курсі справи. За необхідності матимеш усю підтримку. Зрозумів?