Хід королем

Потім з'явилася ще одна медсестра. Вона несла згорток. Немовля! Ти! Тебе завинули у білу хустину. Але щойно я нетерпляче простягнув руки, щоб узяти тебе, як і та медсестра, і дві інші, що купали мого батька, зникли. Я намагався втримати тебе, але батько без допомоги вже не міг плавати і зненацька занурився на дно ванни, вода залила обличчя, залила очі. Однією рукою я потягнувся до нього, але ти почав падати. Щоб урятувати його, я мав дозволити упасти тобі. Я не міг урятувати вас обох. У мене була секунда, не більше, щоб вирішити: чи він потоне, чи ти випадеш у мене з рун... А потім я прокинувся.

Для мене це занадто прозоро. Королівська родина покликана символізувати спадкову тяглість між минулим і майбутнім, а я не думаю, що це можливо. Король може чіплятися за минуле, традиції, загнивання. Або обрати майбутнє, з усіма його неясностями, небезпеками — і сподіваннями. Ми мусимо обирати.

Я на роздоріжжі — і як людина, і як монарх. Я знаю, що мене люблять, але не знаходжу в цьому розради. Коли популярність зростає за рахунок занепаду прем'єр-міністра, то це не може принести нічого доброго. Містер Уркгарт — людина, що багато собі дозволяє і, як мені здається, мало чим гребує. Він хоче сам-один розбудовувати майбутнє — можливо, як і будь-який прем'єр-міністр,— але він занадто нестриманий. Проте якщо я не братиму участі у розбудові цього майбутнього, як людина і як монарх, то, отже, у мене немає ні мужності, ні душі — нічого.

Я не шукатиму конфронтації, тому що зрештою програю. Але й не буду просто безмовним абсолютним нулем в очах несумлінного і немудрого уряду. Пильно стеж за розвитком цього протистояння. І вчися, бо прийде і твій час.