Нічний цирк

— Ні, твій суперник не він, — озивається Гектор, змахуючи рукою; манжета на його сорочці тріпотить, як нічний метелик. — Хоча такі речі можна вважати шахрайством.

— Як може залучення інженера для втілення ідеї не спрацювати на арені для змагань, татку? Я обговорила це з ним, він займався розробкою й конструкцією, а я... трохи оздобила Карусель. Хочеш покататися? Вона не просто рухається по колу, а вміє ще дещо.

— Очевидно, — зауважує Гектор, вдивляючись у темний тунель, де зникає вервечка карусельних створінь. — Усе одно вона мені не подобається.

Селія зітхає й підходить ближче до краю атракціону, щоб погладити голову велетенського ворона, коли він пропливає повз неї.

— Тут, у цирку, і так безліч елементів, створених у співпраці, — каже дівчина. — Чому я не можу скористатися своєю перевагою? Ти й далі наполягаєш, що я мушу робити більше, ніж просто вистави, але для цього мені потрібно спочатку створити належні умови. А містер Барріс дуже корисний з цієї точки зору.

— Робота з іншими лише тягтиме тебе на дно. Ці люди не твої друзі й не мають жодного значення. І не забувай, що один із них — твій опонент.

— Ти знаєш, хто він? — цікавиться Селія.

— Маю деякі підозри.

— Але зі мною ними не поділишся.

— Особа твого суперника теж не має значення.

— Має значення для мене.

Гектор супиться, помітивши, як дівчина мимохіть грається каблучкою на правій руці.

— А не повинна.

— Але мій суперник знає, хто я, чи не так?

— Звісно ж, якщо він не цілковитий дурень. Александр навряд чи обрав собі в учні дурня. Але навіть це не має значення. Для тебе ж краще виконувати свою роботу без його впливу й без жодної співпраці, як ти її називаєш.

Чоловік змахує рукою в напрямку Каруселі — і стрічки тріпотять, наче в наметі війнув легкий вітерець.

— Як це може бути краще? — наполягає Селія. — Як тут щось може бути краще? Як можна порівняти одне шатро з іншим? Як узагалі їх можна оцінювати?

— Нехай тебе це не турбує.

— Як я можу перевершити когось у грі, якщо ти відмовляєшся повідомити мені правила?

Закріплені на стрічках створіння повертають свої голови в напрямку примари, що опинилася серед них. Грифони, лисиці й виверни[13] витріщаються на привида блискучими чорними очицями.

— Припини це, — гиркає на доньку Гектор. Потвори переводять погляди вперед, але один із вовків гарчить, перш ніж повернутися до свого закляклого стану. — Ти не ставишся до цього достатньо серйозно.

— Тут цирк, — озивається Селія. — Важко сприймати його серйозно.

— Цирк — лише арена для змагань.

— Тоді це не гра чи виклик, а показовий виступ.

— Це більше за будь-який показовий виступ.

— Яким чином? — перепитує дівчина, але батько лише хитає головою.