Одіссея капітана Блада

Міс Бішоп зупинилась і, спершись на гакаборт, пильно подивилась в далечінь, де за обрієм зникала земля. Минуло кілька хвилин, поки вона відповіла спокійним, рівним голосом:

— Я часто бачила його і знаю дуже добре.

— Невже?

Його світлість на якусь мить вийшов із того стану незворушності, який він так старанно в собі виховував, і тому його гострий зір не помітив, як на щоках у Арабелли заграв легенький рум'янець; не помітив він і підозріло підкресленої сухості відповіді.

— Невже? — повторив він і теж схилився на гакаборт поряд з дівчиною. — І що, на вашу думку, являє собою ця людина?

— Колись я поважала його, як нещасну людину.

— Ви знаєте його історію?

— Блад розповідав її мені. Я й шанувала його за ту витримку, з якою він терпів усі страждання. Але після того, що він накоїв, я почала сумніватися, чи правду він мені казав.

— Якщо врахувати те упередження, яке виявила до нього королівська комісія, що судила заколотників Монмута, то сумніватися в правдивості його слів не доводиться. Встановлено, що Блад ніколи не був причетний до повстання Монмута. Його судили за зраду, посилаючись на параграф закону, якого він міг і не знати. Але, повірте, цей Блад у якійсь мірі, помстився за себе.

— Звичайно, — сказала дівчина ледь чутно. — Хоч ця помста і погубила його.

— Погубила? — Його світлість аж засміявся. — Навряд чи ви маєте рацію. Я чув, що Блад розбагатів і перетворює іспанську здобич на французьке золото, яке зберігає у Франції. Про це подбав його майбутній тесть д'Ожерон.

— Його майбутній тесть? — перепитала Арабелла і втупилась у співрозмовника широко відкритими очима. — Д'Ожерон? Губернатор Тортуги?

— Він самий. Як бачите, у капітана Блада сильний захисник. Все це я почув у Сен-Нікола і мушу визнати, що такі новини мало втішають мене, тому що вони ускладнюють завдання, яке я маю виконати за дорученням мого родича лорда Сендерленда. Але це так, хоч для вас, я бачу, це й несподіванка.

Вона мовчки кивнула головою, одвернулась і почала дивитись на воду, що вирувала за кормою. Через якийсь час Арабелла заговорила, і її голос звучав спокійно і холодно:

— Але якби це було правдою, то він, напевне, не займався б зараз піратством. Коли б він… коли б він кохав жінку і збирався з нею одружитися, то, маючи таке багатство, як ви кажете, мабуть, не рискував би своїм життям і…

— Ви маєте рацію. Я теж був такої думки, — перебив його світлість, — поки мені не розтлумачили. Д'Ожерон ненажерливий і для себе і для дочки. Що ж до дівчини, то мені казали, що вона добра пташка, якраз до пари такому чоловікові, як Блад. Дивуюсь, чому він не ожениться і не візьме її до себе на корабель, щоб разом чинити розбій. Я певен, що нічого нового в цій справі для неї не було б, і дивуюся з витримки Блада. Адже він убив суперника, щоб добитися її.

— Убив суперника? За неї, кажете? — В голосі Арабелли прозвучав жах.

— Атож, французького пірата Левасера, Француз був коханцем дівчини і спільником Блада в якійсь авантюрі. Блад домагався дівчини і, щоб заволодіти нею, вбив Левасера. Огидна історія. Але у людей, що живуть у цих краях, своя мораль…

При цих словах Арабелла звела на молодого лорда біле, як крейда, обличчя. Карі очі її метали вогонь, коли вона обірвала спробу лорда виправдати Блада.

— Може, це й правда. Тут інша мораль, якщо після всього цього спільники вбитого дозволили Бладу жити.

— О, мені говорили, що питання про дівчину вирішувалось у чесному бою.

— Хто це вам говорив?

— Пірат, що плавав з ними. Француз, на ім'я Каузак, якого я зустрів у портовій корчмі в Сен-Нікола. Він служив лейтенантом у Левасера і був присутній на дуелі, під час якої було вбито їхнього ватажка.

— А дівчина? Вона теж була присутньою, чи як?

— Авжеж. Вона була там, і Блад, як тільки вбив свого побратима-корсара, зразу ж забрав її з собою.

— І спільники забитого не стали йому на дорозі? — Уейд вловив нотку сумніву в голосі дівчини, але не звернув на це уваги. — О, я не вірю цій вигадці і ніколи не повірю!

— Хвалю вас за це, міс Бішоп. Я теж не вірив, щоб людина докотилась до такої підлості, поки Каузак не розповів мені, як усе було.

— Що ж саме? — Почуття сумніву, що на якусь мить вдихнуло було в Арабеллу бадьорість, одразу зникло. Схопившись за поручні, вона запитально звела на лорда очі. Пізніше, пригадуючи її поведінку в ті хвилини, Уейд подумав, що вона поводилась якось дивно, але тоді він не звернув на це уваги.

— Блад купив у них право забрати дівчину собі. Це йому коштувало понад двадцять тисяч песо. — Його світлість зневажливо засміявся. — Красненька ціна! Вірте, всі вони мерзотники — тільки й знають, що грабувати, продажні шкури… Даруйте, але такі історії не для жіночих вух… — Уейд вибачливо замовк.

Арабелла перевела погляд і помітила, що все перед її очима розпливлося, мов у тумані. Та, зібравшись із силами, через хвилину, вже не таким рівним і впевненим голосом, вона запитала:

— А навіщо француз розповів вам цю мерзенну історію? Мабуть, він ненавидить капітана Блада?

— Н-не думаю, — процідив у відповідь лорд Уейд. — Він передав мені це… ну, як банальність, як епізод із життя піратів.

— Банальність! — вигукнула вона. — О боже! Банальність!