Легенди Львова

Ті юрські ярмарки були двічі на рік – у травні і жовтні. І з'їжджалися на них купці з цілої Європи. По всьому місту розклеювали тоді кольорові реклами.

На самій площі Юра, котра колись була значно просторіша, ніж тепер, куди оком не кинь – полотняні намети, а за ними вози та підводи перекупників і селян. Снуються дими багать і запах збаразької ковбаси тлумить запахи бузку. Все, що Галичина продукує, все тут випірнуло на світ Божий.

Полотно з Балигороду, грубе сукно з Бережан, кожухи й сердаки з Косова фаянс із Потилича, Глинська. Боднарські вироби лежать цілими стосами. Гончарі з Войнилова, Отинїї, Коломиї звезли миски, горнята, поливані горщики. А столярі виставили чудесні бідермеєрівські білизнярки, конторки, столики, шафки. Вірмени з Городенки і Кут торгують сап'яном. На довгих жердках висять славні куликівські чоботи з підківками, а поруч У наметі шинкують куликівським медом.

На пательнях шкварчить свинина в ресторації "під сонцем", як називали люди похідні кухні. Хто купує варене м'ясо чи ковбасу, дістає безкоштовно ще й горня росолу.

Наш водяник накупив дітям "юрашків", себто пірникового печива. Купив жінці сукні та спідниці, а собі кожуха на зиму, смушеву шапку і пару сорочок. Наладував те все у мішок і вже збирався додому, коли в ніс йому вдарив запах смаженої ковбаси. Згадав, що вдома його чекають пироги з пуголовками і жаб'ячий росіл з п'явками. Ковбаси він ще не пробував.

А тут і дядько, що саме ковбасою смаженою і медом торгував, як учепиться до водяника, щоб покуштував смаколиків, що той врешті зважився. Поклав мішок під ноги і купив собі кухоль меду та кавалок ковбаси з квашеним огірком. Такої смакоти йому не доводилося їсти. А що вже медом ласував – не міг відірватися.

А дядько знай підливає. І впоїв так бідолаху, що той забув лантуха з купованим й поплентався додому.

Ну, дома жінка дала йому перцю. Баняк з пирогами насадила на голову і вигнала з хати.

– Щоб мені без одягу не вертався!

Водяник переспав собі у шуварі, а вранці тяжко задумався. Скільки доброго вбрання пропало!

Але надумав хитрощі. Попорпався в кишенях, знайшов кілька золотих і сипнув ії на дні при березі. А сам сховався в очереті. Сонце яскравим промінням грало на монетах, аж відблиски йшли.

Незабаром на дорозі з'явилася якась жінка. Побачила золото, зиркнула туди-сюди, та н хутенько роздягнувшись, скочила до води. А з очерету:

– Гу-у! Не руш мої гроші! Бре-ке-ке!

Жінка з переляку, як була в самій сорочці, погнала так, що за нею тільки пилюка заклубочилася.

Водяник одяг її згріб і сховав. За день йому вдалося добрий десяток подорожніх обчистити. Приніс жінці такий оберемок, що та аж охнула. Ну і вибачила йому. Бо що мала робити. Тільки вже самого на ярмарок більше не пускала.