Гаррі Поттер і смертельні реліквії

— Ні… ні! — він задихався і блював, намагаючись іти, але не міг ступити й кроку. — Я мушу… сьогодні… мушу піти…

— Та це дурість! — занепокоїлася Герміона. — Не можна тобі працювати в такому стані… треба поїхати в лікарню Святого Мунґа, хай тобі поставлять діагноз!

Чаклун упав, став рачки й попробував так лізти на центральну вулицю.

— Тобі не можна з'являтися в такому вигляді на роботі! —крикнула Герміона.

Нарешті він, здається, визнав її правоту. Використавши скривлену від огиди Герміону як підпору для повернення у вертикальне положення, він крутнувся на місці й щез, нічого не лишивши по собі, крім портфеля, якого Рон встиг вихопити у нього з рук, та кількох летючих згустків блювотиння.

— Бе—е, — Герміона підняла край мантії, обминаючи калюжі блювоти. — Було б значно охайніше приголомшити і його.

— Ага, —погодився Рон, вигулькуючи з—під плаща з чаклу—новим портфелем у руках, — але я все одно думаю, що ціла купа непритомних тіл могла б привернути зайву увагу. Але як він рвався на роботу, га?! Ану давай волосся й настійку.

Через дві хвилини Рон уже був маленький і схожий на тхора, як і той забльований чаклун. У портфелі лежала складена темно—синя мантія, і Рон її нап'яв.

— Дивно, що він її не одягнув ще вдома — він же так рвався на роботу. Але то таке, а я тепер, судячи з ярличка на спині, РеґКатермол.

— А тепер зачекай нас тут, —сказала Герміона Гаррі, який і досі був під плащем—невидимкою, — дістанемо волосся й дляйтебе.

Довелося чекати хвилин з десять, і вони здалися Гаррі безкінечними, доки він самотньо тинявся в забльованому провулочку біля дверей, за якими лежала приголомшена Мафальда. Нарешті Рон з Герміоною повернулися.

— Не знаємо, хто це такий, — сказала Герміона, про стягаючи Гаррі кілька кучерявих чорних волосинок, — але він побіг додому з жахливою кровотечею з носа! Ось, він досить високий, потрібна буде більша мантія…

Вона витягла набір старих мантій, що їх виправ для них Крічер, і Гаррі трохи відійшов, щоб випити настійку й перевдягтися.

Коли завершилася болюча трансформація, він став десь метр вісімдесят на зріст і, судячи з м'язистих рук, був доволі сильний. А ще — бородатий. Запхав плащ—невидимку й окуляри в кишеню нової мантії і приєднався до друзів.

— Чорт, це досить страшно, — подивився Рон на Гаррі, що височів над ним.

— Візьми Мафальдин жетон, — сказала Герміона Гаррі, — і ходімо, вже скоро дев'ята.

Вони вийшли з провулочка. Через п'ятдесят метрів забитого людьми тротуару виднілися шпичасті чорні поручні, що обмежували два ряди сходів. Над одним був напис "Чоловіки", а над другим — "Жінки".

— Ну, скоро побачимось, — нервово сказала Герміона й невпевнено пострибала сходами у жіночий туалет. Гаррі з Роном приєдналися до групи дивно одягнених чоловіків, що спускалися у звичайнісінький на вигляд підземний гро мадський туалет, обкладений брудними чорними й білими кахлями.

— Доброго ранку, Реґ! — привітався інший чаклун у темно— синій мантії, заходячи в туалетну кабінку, для чого вставив у щілину на дверцятах золотистий жетон. — От вигадали дурість! Щоб ми отак ходили на роботу! Вони що, чекають, що сюди припреться Гаррі Поттер?

Чаклун розреготався із власного дотепу. Рон силувано всміхнувся.

— Еге ж, — погодився він, — дурість.

І вони з Гаррі зайшли в сусідні кабінки.

Гаррі почув, як справа й зліва від нього спускають воду. Він нагнувся й зазирнув попід стінкою саме вчасно, щоб побачити, як у сусідній кабінці хтось вилазить на унітаз. Глянув ліворуч і побачив, як на нього витріщається Рон.

— Ми повинні змити себе в унітаз? — прошепотів він.

— Схоже на те, — зашепотів у відповідь Гаррі. Голос у нього був низький і хрипкий.

Обидва випростались. Почуваючись останнім дурнем, Гаррі видерся на унітаз.

І одразу зрозумів, що все зробив правильно. Хоч нібито й стояв у воді, однак взуття, ноги та мантія були абсолютно сухі. Простяг руку, смикнув за ланцюжок і в наступну мить шубовснув униз коротким жолобом, щоб вилетіти з каміна в Міністерстві магії.

Незграбно звівся на ноги. Він ще не призвичаївся до свого громіздкого тіла. Велика зала здавалася темнішою, ніж її пам'ятав Гаррі. Колись у центрі зали стояв золотий фонтан, що відкидав мерехтливі цятки світла на стіни й поліровану дерев'яну підлогу. Тепер тут височіла велетенська скульптурна група з чорного каменю. Це були дві страшненькі статуї чаклуна й відьми, що сиділи на вишукано різьблених тронах і дивилися на працівників міністерства, які безперервно вигулькували з камінів. Великими літерами на постаменті під статуями було викарбувано: МАГІЯ — ЦЕ МОГУТНІСТЬ .

Гаррі отримав важкий удар ззаду по ногах. З каміна в нього за спиною вилетів наступний чаклун.

— З дороги, ти що… ой, вибач, Ранкорне!

Явно перелякавшись, лисуватий чаклун поспіхом побіг геть. Той Ранкорн, якого втілював зараз Гаррі, був, очевидно, грізний тип.

— Пс—с! — почув він чийсь голос, а як озирнувся, побачив розпатлану маленьку відьму і схожого на тхора чарівника з технічної служби, котрі махали йому руками з—за статуй. Гаррі швиденько підійшов.

— Нормально добрався? — прошепотіла Герміона.

— Та ні, він і досі борсається в нужнику, —зронив Рон.

— Ой, як смішно… жахіття, правда? — запитала вона в Гаррі, що дивився на статуї. — Ти бачив, на чому вони сидять?

Гаррі придивився уважніше і розібрав, що декоративні різьблені трони — то насправді пагорби з висічених з каменю людських постатей: сотні й сотні оголених тіл, чоловічих, жіночих, дитячих, з тупими потворними обличчями, скручені й зліплені докупи, щоб підтримувати двох розкішно вбраних чаклунів.