“Галатея”

— Нічого цікавого. Звичайний рейс на Міжзоряну базу. Повезу пальне.

— Це що — підготовка до експедиції на Альфу Центавра?

— Так.

— А навіщо вона потрібна?

— Хто?

— Експедиція.

Я знизав плечима: почути таке запитання наприкінці XXI сторіччя просто чудно.

— Ні, ти скажи, — наполягав Лев, — що вабить тебе на тій далекій Сонячній системі?

— Як що? Побачити, відчути, обмацати незнаний світ.

— Тільки й того? — його очі блиснули насмішкувато й вороже. — А може, існує інший шлях для задоволення примітивної жадоби свіжих вражень?

Лев витяг з кишені невеличку пластикову скриньку — трохи схожу на допотопний транзисторний приймач. Покрутив її в руках, наче не Заважуючись розлучитися з нею, потім рвучко простягнув мені:

— На!.. Це — перша експериментальна модель. Я працював над нею понад п’ять років, але добився успіху.

Я взяв скриньку, покрутив її на всі боки, хотів натиснути на червону кнопку.

— Ні, не зараз, — перепинив мене Лев. — Ти ввімкнеш цей апарат десь аж у міжзоряному просторі.

— Ну то й що?

— Дізнаєшся, — загадково посміхнувся Лев. — Тільки прошу тебе: тримай апарат у нагрудній кишені. Радіус його дії невеликий, а синхронізується він від альфа-ритмів мозку.

— А як же звати цю штуку?

— “Галатея”.

— “Галатея”? Стривай, пригадую: скульптор Пігмаліон витесав з мармуру скульптуру надзвичайно красивої дівчини і закохався в неї. Боги зглянулися на його благання і оживили статую. Це й була Галатея… Так?.. Але до чого тут міфологія?

— Ну який ти нетерплячий! — знизав плечима Лев. — Що то буде за сюрприз, коли я розповім усе заздалегідь? Скажу тільки одне: ефект буде надзвичайно чудесний!

— Гаразд, — сказав я і, щоб не ображати Лева, поклав “Галатею” до кишені комбінезона. — Повернусь — розповім тобі про твої чудеса. А зараз — час вирушати.

Ми попрощалися, як справжні щирі друзі. Я не відчував ані найменшого неспокою; не з’явилось оте, що колись звалося “передчуттям” — тобто підсвідомий аналіз третьої сигнальної системи. Мабуть, моя свідомість просто заглушила тривожні сигнали, бо мені не могло навіть примаритись, що мій віднайдений друг свідомо підсунув такий страшний засіб самознищення. А от зараз я бачу перед собою гострі, ненависні очі Лева Черняка і чую його останні слова:

— Тож не забудь про “Галатею”!

Ні, я не можу забути про неї, навіть якби хотів. Я не забуваю бодай на мить і Лева Черняка. Мені уявляється: може, саме зараз він подає отаку скриньку ще комусь на Землі; подає, знаючи, що чинить непоправний злочин перед людиною і перед людством. Досить кількох отаких апаратиків, щоб почалася нестримна епідемія, бо той, хто став рабом “Галатеї”, відчуває непоборне бажання заразити своєю пристрастю інших. Я повністю усвідомив це тільки зараз. Усвідомив і злякався, бо мені негайно закортіло вимкнути лазерний передавач, запустити реактор і за всяку ціну добратися до Землі, а там…

Ні, я переборов себе, затримав руку, яка вже тяглася до кнопки запуску. Я мушу лишитись людиною до кінця. Але мені дедалі важче стримувати себе, тому я поспішатиму.