Мушкетери
- Автор: Рич Валентин Исаакович, Черненко Михаил Борисович
- Год: 1967
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Р. Каруцяк
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Мушкетери». Краткое содержание книги:
Науці поки що такі факти не відомі. Тому й пошуки вимпела, нібито залишеного нам жителями іншої планети, ніколи не провадились насправді.
Однак фантастичний сюжет не завадив авторам книжки правдиво показати романтику наукового пошуку, дружбу й товариство, притаманні молодим радянським ученим.
Серьогін і геолог від самого Владивостока змагались у шахи. Зараз рахунок був 33: 1 не на користь журналіста.
Леонід з байдужим виглядом, хоч серце його й обливалося кров’ю, поклав на дошку свого короля.
— Випадок панує в грі, — сказав він.
— Випадковість — це спосіб виявлення закономірності, — не без іронії відповів геолог. — Ще одну?
— Досить, — удавано позіхнув Серьогін. — Час уже спати.
Геолог узяв рушника і вийшов з купе.
Леонід почав складати шахи. Склав, поставив дошку на столик і нахилився, щоб підняти аркуш цупкого паперу, на якому попутник вів записи рахунків матчтурніру.
На другому боці аркуша було щось наклеєно. Серьогін перекинув папір — це була телеграма — і ненароком прочитав:
ДНІПРОПЕТРОВСЬКА КРИШТАЛЕВИЙ ХАБАРОВСЬКОГО ОЛЕКСАНДРУ КРП СЄДИХ ЧЕКАЮ МОСКВІ.
Леонід перевернув аркуш і поклав на столик, придавивши складаним ножем.
Геолог повернувся в купе й заліз на верхню полицю.
А Серьогін вийшов у коридор, став біля вікна і закурив.
Прізвище попутника він уже чує не вперше. Але де він раніше його зустрічав?
Старпом на кораблі? Ні, той не Сєдих, а Скорих… Кришталевий? Що таке Кришталевий?..
Серьогін докурив цигарку, так і не згадавши, де він чув прізвище геолога, й пішов до свого купе.
З відчинених дверей до нього долинув уривок чиєїсь фрази: “…Тайменя кілограмів на двадцять із цього струмка, уявляєте!..” — і раптом згадав відразу.
Просто диво, що він не згадав цього раніше! Ну звичайно: Кришталевий струмок, озеро, Сєдих!..
Телеграма, яку він дав Григорієві “на дорогу”, коли той летів у Хірбет! Телеграма з далекого сибірського рудника, прийнята ним за жарт, придуманий кимось із друзів Бєлова…
Леонід прибіг у своє купе і не соромлячись розштовхав враз заснулого геолога:
— Заради всіх святих, пробачте! Це ви п’ять місяців тому послали телеграму на ім’я Матвія Бєлова?
Після того як Сєдих розповів про загадкову кам’яну піраміду біля маленького невідомого озера в тайзі, нетерплячка Серьогіна була така велика, що він, зійшовши з поїзда, відразу ж кинувся до першої телефонної будки.
— Інститут! — відповів жіночий голос.
— Коли повертається із Аравії товариш Тарасюк?
— Уже повернувся… І знову поїхав… Ні, не за кордон… Коли приїде? Подзвоніть, будь ласка, через тиждень…
Леонід повісив трубку.
Що ж робити? З ким порадитись? Доведеться діяти самому, запитати для початку Бєлова, чи не знає він що-небудь?
— Здрастуйте!
Всупереч звичці, Серьогін не влетів у кімнату, як буря, а статечно увійшов до неї, як чоловік, що знає собі ціну,
— Ну, як вам пустеля? — недбало спитав він.
Матвій куточком ока глянув на Майю і звів брови.
Вона зрозуміла.
— Знайшли що-небудь?
— Дещо, звичайно, знайшли, — відповів Бєлов. — Цікавий зразок самміліта на глибині чотирьох метрів, під корінням пальми.
— Знову самміліти… — махнув рукою Леонід. — Досить грати в крем’яхи! Треба діяти!
Майя обернулася до Серьогіна:
— А хіба ми сидимо склавши руки?
— Не склавши, але сидите… Ви коли приїхали?
— Позаминулого тижня.
— А де Григорій?
— Не знаю.
— А що ви робите?
— Не виходжу з бібліотеки, зрозуміли? — сердито відповіла дівчина.
— Звичайно, зрозумів! — Серьогін загадково усміхнувся. — Нічого собі трудівнички — не вилазять з бібліотеки! Це тільки курка може висиджувати курчат на одному місці. А вимпел із космосу так не висиджується!
Матвій злегка усміхнувся — як звичайно, самими очима.
— Чого це в тебе такий агресивний настрій сьогодні? Ходімо, покажу новий прилад.
— Прилад? Для чого?
— Для того, щоб визначити вік каменю з точністю плюс-мінус сто років.
— Навіщо?
— Щоб знайти координати того самого вимпела, про який ти галасуєш.
Серьогін почав ходити по кімнаті.
— На мою думку ви все достобіса ускладнюєте. Треба просто брати загадкові пам’ятки — всі підряд! І досліджувати їх!
Матвій так само усміхаючись дивився на журналіста.
— Можна, я тебе теж запитаю? А навіщо досліджувати все підряд?