Планета трьох сонць
- Автор: Бабула Владимир
- Серия: Сигнали з всесвiту #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Муза Соучек
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Планета трьох сонць». Краткое содержание книги:
…Залишивши позаду знищену війною планету Ікс, зореліт «Промінь» з екіпажем відважних астронавтів бере курс на Альфу Центавра А і В, щоб дослідити їхні планетні системи.
Робочий майданчик на Накритому столi щоночi освiтлювався сильними прожекторами. Вченi працювали по вiсiмнадцять годин на добу. Треба було поспiшати,- тим бiльш, що й Алена Свозилова, яка термiново збирала колекцiю рослин та тварин для Всесвiтньої Академiї наук по всiй Квартi, доповiдала про значне посилення вулканiчної дiяльностi на сусiднiх континентах Геозiї та Неруданiї. Але вiдважнi мандрiвники не впадали в розпач. Як i ранiше, звучали жарти й смiх, а iнженер Фратев щовечора розповiдав вигаданi iсторiї з своїх численних мандрiвок по бiлому свiту. I нiхто й не пiдозрював, що години планети вже злiчено.
Одного з ясних теплих вечорiв, коли втомленi вченi зiбрались у клубi, щоб вiдпочити, раптом погасла електрика.
Нi, це було не вiд землетрусу: грунт пiд їхнiми ногами не коливався, не пролунало жодного звуку. I все-таки вченi стривожились.
- Що сталось? - Фратев пiдскочив до вiкна, вiдсунув занавiску. Надворi було темно й тихо. В промiжку мiж хмарами на мить з'явилась Проксима, облямована кiлькома райдужними колами.
З темряви виринула довга постать Северсона.
- Бiда, друзi! - закричав вiн ще здалеку. - Електростанцiя в Селищi Невидимих перестала давати струм. Мабуть, там щось трапилось... Де Аленка?
- Заспокойтесь, Северсон, Алена п'ять хвилин тому повiдомила, що вони вирiшили заночувати на одному з островiв у морi Життя... - Молодiнова ввiмкнула передавач i взяла в руки мiкрофон. - Алло, алло... Говорить Селище Завойовникiв Всесвiту... Викликаємо Свозилову... Викликаємо Свозилову...
- Я- Свозилова! - почувся здивований голос Алени. - У вас щось трапилось?
- Негайно летiть оглянути Селище Невидимих. У нас немає струму. Можливо, пошкоджено гравiтацiйну електростанцiю. Якщо там усе гаразд, то, повертаючись, огляньте промiжнi пiдстанцiї.
- Зрозумiло. Стартуємо!
Клуб занiмiв у напруженiй тишi. Вченi нервово походжали по клубу. Квартянське дитинча, улюбленець Северсона, пройнялось загальним настроєм; воно зiщулилося в куточку i тихенько повискувало, поглядаючи на всiх переляканими очицями.
- Чи не здається вам, що пiдлога нiбито коливається? - тихо запитав Северсон.
- Нерви... Розладнанi нерви... - роздратовано сказав Мадараш i пiдiйшов до розчиненого вiкна. - Х-ху, як жарко!.. Що це?! - раптом закричав вiн, хапаючись за голову.
Увесь горизонт враз спалахнув кривавим сяйвом, в кiлькох мiсцях з землi вихопились довжелезнi язики полум'я; затрiщало, задвигтiло, загримiло все довкола.
- Тiкайте! - розпачливо вигукнув Фратев. Вiн схопив за руку Молодiнову i потягнув до дверей.
Але тут на пiдлогу з гуркотом посипалась штукатурка; захитались стiни, задвигтiла пiд ногами земля.
- Через вiкно! - хрипiв Фратев. - Та швидше ж, хай вам блискавка!
- Я - Свозилова! - раптом почулося з приймача, що так i лишився стояти на столi. - Всю захiдну Геозiю охопив суцiльний вогонь. Селище Невидимих зникло з поверхнi Кварти. На його мiсцi буяє вулкан...
На Накритому столi з'явилась вихиляста багряна риска. Швидкою гадючкою вона поповзла до Селища Завойовникiв Всесвiту, поширювалась i яскравiшала. З надр землi повалив їдкий задушливий дим; повiльно посунула густа розжарена лава. В руслi рiки Надiї засичала пара.
- Швидше! Швидше! - кричала Молодiнова, задихаючись вiд диму. Негайно до вертольота!
...А на руїнах будинку приймач, який уцiлiв чудом, все ще доповiдав голосом Алени Свозилової:
- ...Коїться щось неймовiрне... Гори лiзуть на гори, все знищує вогонь... Кварта гине..,
Роздiл XXV
До побачення,
Кварто!
Голодний i обiрваний, добрався нарештi Мак-Гардi в гори до Райської долини. То був уже зовсiм не той iдилiчний край, яким вiн його покинув: вiд буйної рослинностi лишились тiльки обсмаленi пеньки; там, де колись виблискувало озеро, зяяло глибоке провалля, а над ним страхiтливо випинався в диму вулкан. Долина була завалена величезними шматками ще теплих вулканiчних бомб.
Мак-Гардi довго дивився на картину страшного спустошення.
"Трикляте життя... Чи не покiнчити з ним зразу?"
Вiн розiгнався до провалля, але в останню мить зупинився. Не було сили жити, а вмерти не вистачало мужностi. Пiдповз до краю ущелини, боязко зазирнув у глибину. На днi провалля блищали якiсь предмети.
- "Ластiвка"! - радiсно вигукнув Мак-Гардi.
Вiн пiдхопився i стрiмголов помчав пустельною долиною вниз до пралiсу, який бiля пiднiжжя гори частково уникнув знищення. Добiг до заростей i, як божевiльний, почав зривати з дерева найдовшi лiани i скручувати з них канат.
З допомогою цього каната вiн спустився в ущелину. Тiльки-но ставши на ноги, помчав до блискучих предметiв... i закам'янiв перед ними.
"Ластiвка" була розбита вщент. Вiд реактора та ракетного двигуна лишились самi тiльки уламки.
Потiм його погляд упав на широку розколину в кам'янiй стiнi. Вона мiцно стискувала частину лiтака, яка нiби чудом яким лишилася непошкодженою. З допомогою вiрьовки Мак-Гардi вилiз нагору i зрадiв. В покрученiй частинi кабiни вiн виявив справжнiй скарб: розбитий ящик з консервами, скафандр, кiлька книг, гумовий човен та радiостанцiю. Мак-Гардi одразу ж ввiмкнув її, але апарат вперто мовчав.
- Нi, я тебе таки примушу говорити! - мiркував вiн уголос.- Але ранiше вiднесу тебе в безпечнiше i зручнiше мiсце!
Вiн виносив цiннi речi з провалля цiлий день. Страшенно стомлений, лiг на гумовий човен i одразу ж заснув.
Вночi його розбудив холод. Мак-Гардi роздивився навколо. Над кам'яним гребенем блимало багряне сяйво, що кидало примарне свiтло на пропливаючi хмари.
Мак-Гардi увiмкнув прожектор i вилiз на гребiнь гори.
Неозора рiвнина перед ним корчилась у полум'ї. На обрiї, приблизно в тих мiсцях, де було Селище Невидимих, пiднiмалась до неба велика опуклiсть. В її серединi грунт розiрвався, а на мiсцi вибуху спалахнув вогненний стовп. Гнаний жахом, Мак-Гардi побiг назад.
- Врятують мене... Врятують мене... Не дадуть менi тут загинути... вiн узяв радiостанцiю тремтячими руками i зазирнув усередину.
- Передавач зiпсований... - Голова його безсило впала на груди. - А приймач?.. - опам'ятався вiн за хвилину. Натиснув на вимикач i повiльно повернув важельок.
- Алло, алло, змiнiть курс, Алено!.. - почувся раптом голос Фратева. На рiку Надiю приставати не можна, її кипляча вода тiкає у широкi трiщини в землi. Чекайте нас у протоцi...
У Мак-Гардi виступив на чолi холодний пiт.
- Ми врятованi... Ми - на борту вертольота... Серйозних поранень немає нi в кого... Викликаємо "Промiнь"...
- Говорить Навратiл!.. Друзi, чекаємо вас на "Променi". Вже приготувались до вильоту... Хотенкова ми повiдомили, що корабель i без останнього реактора здатний до далекого польоту. На щастя, ми вчасно запаслися пальним... Малого Ксаверiя вiзьмiть з собою... Зараз ми одержали звiстку з "Електрона", що зустрiнемось з ними на планетi Iкс у сонячнiй системi Проксима Центавра.
Над головою Мак-Гардi лютувала буря. Кулястi блискавки креслили небо i вибухали. Серед шуму й гуркоту з радiоприймача зазвучав голос Молодiнової:
- ...Вертолiт ми навантажили на "Стрiлу"... Стартуємо... Прощай, нещасна Кварто! Живи добре та швидко опам'ятовуйся вiд гарячої лазнi! А вам, бiднi крилатi квартяни, бажаємо щастя в дальшому життi. Хай вашi крила врятують вас вiд катастрофи!.. До побачення, Кварто!
У Мак-Гардi похолонула кров у жилах. Вiн судорожно вчепився нiгтями в одутле обличчя.
- Вилiтають... Назавжди вилiтають... Лишусь я тут самотнiй, один серед пекла, за бiльйони кiлометрiв вiд рiдної Землi i вiд людей... Вiд щасливих людей... Вони навiть не знають, що залишають мене тут назавжди...
Вiн схопився i в розпачi почав кричати:
- Люди!.. Боже!.. Люди, не покидайте мене...
Його крик проковтнула буря.
1 Петржалка - район м. Братiслави в Чехословаччинi.
2 "Нова" - яскрава зоря, на яку перетворюється часом тьмяна зiрочка внаслiдок досi не вивчених процесiв, що вiдбуваються в надрах свiтила.