Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.
- Автор: Тинченко Ярослав Юрьевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-94-3
- Жанр: История
Электронная книга - «Герої Українського неба. Пілоти Визвольної Війни 1917-1920 рр.». Краткое содержание книги:
Видання серії «MILITARIA UCRAINICA» здійснюється в рамках просвітницьких проектів Центру соціогуманітарних досліджень ім. В’ячеслава Липинського.
Станом на 1.11.1918 чисельність повітроплавних частин армії Української Держави була такою:
— Києво-Полтавський науково-кадровий повітроплавний загін (командир — військовий старшина Сергій Федорів) — 25 старшин, 7 урядовців, 59 козаків;
— Чернігово-Волинський науково-кадровий повітроплавний загін (командир — військовий старшина Олександр Зінов’єв) — 14 старшин, 6 урядовців, 25 козаків;
— Харково-Катеринославський науково-кадровий повітроплавний загін (командир — військовий старшина Віктор Попов) — 23 старшини, 5 урядовців, 1 підстаршина, 80 козаків;
— Одесько-Подільський науково-кадровий повітроплавний загін (командир — військовий старшина Георгій Голубєв) — 19 старшин, 7 урядовців, 5 підстаршин, 20 козаків;
— Київський повітроплавний парк (командир — полковник Володимир Ляхов) — 20 старшин, 15 урядовців, 293 козаки;
— Одеський повітроплавний парк (командир — полковник Петро Таранов-Бєлозьоров) — 13 старшин, 3 урядовців, 18 козаків134.
Під час Протигетьманського повстання на території, зайнятій білогвардійськими формуваннями, опинилися Одесько-Подільський науково-кадровий повітроплавний дивізіон та Миколаївський повітроплавний парк. Відтак, вони вийшли з підпорядкування інспектора повітроплавання України. Крім того, з 15 грудня 1918 р. цю посаду обійняв військовий старшина Павло Крицький.
Підйом аеростата в одній з австро-угорських частин австро-угорської армії, вересень 1918 р.
Фото з приватної колекції автора
Станом на 15.01.1919 у розпорядженні інспектора повітроплавання України залишались: 1-й Чернігово-Волинський (командир — полковник Шабський, 15 старшин), 3-й Києво-Полтавський (командир — сотник Комар, 16 старшин) і 4-й Харково-Катеринославський (командир — значковий Маляр, 15 старшин) повітроплавні загони та Київський повітроплавний парк (командир — значковий Юрьєвський, 16 старшин)135.
У розпалі Другої українсько-більшовицької війни повітроплавні частини виявилися цілком непридатними. У січні 1919 р. їх було евакуйовано до Бердичева, а згодом — до Вінниці, Проскурова та Бродів (на територію Західно-Української Народної Республіки. Використати повітроплавні частини у боротьбі проти більшовиків не могли, бо вони переміщувалися повільніше, ніж змінювалася лінія фронту. Коли ж піді Львовом утворився сталий фронт, у середині лютого 1919 р. до складу Галицької армії було передано 1-й Чернігово-Волинський науково-кадровий повітроплавний загін на чолі з полковником Атаназієм Шабським. 22 лютого підрозділ прибув до містечка Красне та наказом від 4.03.1919 був зарахований до Галицької армії у складі 11 старшин, 6 урядовців та 40 козаків136. По тому до загону було переведено кількох старшин-галичан, які під час Першої світової війни служили у повітроплавних частинах австро-угорської армії.
Закріплення аеростата та налагодження телофонічного зв'язку з ним, вересень 1918 р. Фото з приватної колекції автора
Утримання аеростата австро-угорськими солдатами, вересень 1918 р. Фото з приватної колекції автора
Як згадував ветеран Летунського відділу інженер Рудольф Земик, у своєму розпорядженні повітроплавний загін мав усього 2 балони. Один з них був переданий у користування штабу 2-го, інший — 3-го корпусу Галицької армії. Проте ця інформація, напевно, не відповідає дійсності, адже на опублікованому 1938 р. знімку 1-го повітроплавного загону відображено не 2, а 8 повітряних балонів137.
Від початку квітня 1919 р. на протипольському фронті активно застосовувалися апарати 1-го повітроплавного загону, про що пізніше писав Рудольф Земик: «Вже з початком квітня начали оба бальони свою діяльність у дуже успішній розвідчій службі. Неодно найдокладніше звідомлення відійшло тоді до Команд обох Корпусів. Зорець, що підносився бальоном до 500 м. у гору, видів, як на долоні позиції свого відтинку, та висліджував найменші ворожі рухи. Це дуже не подобалося ворогові й тому він почав уже від першої хвилини обстрілювати наші бальони артилерією. Та коли це не приносило йому ніяких успіхів і коли вже дістав більшу кількість літаків, начав у другій половині квітня переслідувати їх літаками. Нераз бальон, що був приділений до II УГК (2-го Українського Галицького корпусу. — Прим. Я. Т.) й мав свій постій у районі 2 бригади (коломийської) в Старому Селі, ледве що піднісся в гору, а тут уже довкруг нього цілий рій ворожих літаків. Одні крутяться понад ним і кидають на нього бомби, другі перелітають із одної сторони на другу й острілюють його скорострілами, а треті кружляють і сторожать. Перші їх відвідини в такому числі були чогось неприємні. Нагадували колишній австрійсько-італійський фронт, але згодом їх поява стала звичайною. Часами навіть було весело з приводу їх гостини в нас. Бальон любив побавитися з ними. Не давав їм спочити. Нераз, коли на бальон нападе маса ворожих літаків, його стягнуть. Літаки відлетять і сядуть на свому летищі за Львовом, а бальон поволі й гордо підноситься знов у гору. Не минає кілька хвиль, а коло нього вже знов цілий рій літаків. Нароблять шуму, гуку й стрілянини, що, здається, валиться світ, а бальон, як би не чув. Гордий і надутий сходить поважно в долину. А коли літаки відлетять, він знов підноситься в гору» 138.