Українська усна народна творчість

Дещо відрізняються замовляння-оповіді, які не можна назвати звертаннями. Суть їх полягає у вірі предків у магічну силу слова як такого: «На Осіянській горі, там стояв колодязь кам'яний; туди йшла дівка кам'яна, кам'янії відра, кам'яний коромисел, кам'яна коса, кам'яна вона вся; коли вона відтіля води принесе, тоді з рожденного, хрещеного раба Божого Івана кров потече».

Якщо перші дві групи замовлянь є первісними елементами драми, яка в основному складається з монологів та діалогів, то третя група, безумовно, більше пов'язана з казкою та народним епосом в цілому. Тут є багато образів-персонажів — князя, білогривого коня, сокола, орла, річки, дороги та ін., які пізніше часто зустрічаються у казковій природі; а також художньо-поетичних засобів (потрійні повтори). Замовляння, які входять до цієї групи, часто завершуються «ключами», якими «замикається» сказане: «Замикаю я вас (слова) тридев'ятьма замками, закриваю я вас тридев'ятьма ключами» або «Всі ці слова до слова закриваю замками міцними й ключ — в водУ"-» Втративши своє первісне пояснення, замовляння згодом переходять у зміненому вигляді у розряд забобонів.

За структурною будовою, за поетикою заклинання близькі до замовлянь.

Заклинания — це замовляння, у яких вимагається виконання певної дії, що супроводжується певними погрозами або можливими негативними наслідками у разі його невиконання. У цьому плані вони подібні до заклять.

Закляття (прокляття) — це магічні словесні формули, дія та вплив яких спрямовані на те, щоб завдати шкоди іншому. У цьому і полягає їх основна відмінність від замовлянь.

У прадавній язичницькій свідомості ще не існувало таких понять як добро та зло (це розмежування приходить разом із християнством, в якому є розуміння гріха). Тому в уявленні прадавніх людей їхні уявні божества не поділялись на «добрих» та «злих». Усі сили та духовні істоти, яким вони поклонялись (вогонь, вода, дощ; пізніше їх уособлення в образах Сварога, Перуна, Дани та ін.), могли приносити користь або завдавати шкоди. Отже, людина починає діяти відповідно до своїх уявлень, намагаючись шкодити своїм ворогам. Це вона здійснює за допомогою заклинань (чи заклять), причому звертається в них до тих же сил, що і у замовляннях:

1) На коні їду, а гадюкою поганяю, усім, усім моїм неприятелям і супостатам роти затикаю. Гадючий хвіст, а жаб'яче черево, як приїду я між пани, то щоб стали вони, як сухе дерево.

2) Каменія вам на язик, каменія вам на язик, каменія вам на губи, зуби і уста, каменійте ви самі!

У заклинаннях часто звучить побажання, щоб людина перетворилась у якийсь предмет — дерево, камінь, звіра, або щоб природні сили розправились із нею, чи забрали її зі світу живих. На відміну від замовлянь, які згодом стають забобонами, закляття переходять До розряду прокльонів (проклять): «щоб тебе Перун уперіщив», «щоб тебе грім побив», «щоб тебе вітер розвіяв», «щоб ти крізь землю провалився», «хай тебе трясця возьме» та ін.

На основі віри давніх племен у те, що сили природи є свідками Усього, що відбувається в житті людини, і можуть впливати на все, що стається, виникає ще один жанр давньої словесної творчості — клятви.