Московитія проти України: політика, культура...
- Автор: Федорук Олександр
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Видавництво імені Олени Теліги
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Московитія проти України: політика, культура...». Краткое содержание книги:
З позицій захисту української держави, незалежності, національної ідеї, політики, культури, моралі, християнського віросповідання та народних традицій писалися сторінки цієї книжки: то вони лежали під сукном, то знову, здинамізовані життям думки, кликали автора до пера — і народжувалися нові сторінки-роздуми, що були покликані нашими реаліями.
Система донині живуча і не визнає андеґраунду. Майдан наприкінці 2004 р. став осердям усної, пісенної народної творчості, осердям фольклорного розмаїття. Тут народжувалися анекдоти, карикатури, усні оповіді, велемовні гасла, музика бардів, поетичні екзерсиси… З усієї України з’їжджалися народні таланти, поміж наметів аматори-поети читали сатиричну поезію, анонімні автори розклеювали вірші на стінах будинків.
Пересварилися, програючи вибори, Кучма з Януковичем — не поділили влади, грошей… по-їхньому, на щастя, не вийшло, бо народ виявив свою далекоглядну волю: «бандиту — ні!». Я уявляв собі в ці хвилини кислі міни основних диригентів офіційної Москви і Києва…
Фольклорні рядки Помаранчевої революції уже стали історичними сторінками словесної народної творчості — це сотні тисяч правдивих сторінок… Якими знеславленими, зганьбленими, недалекоглядними в своєму шулерстві виглядали тоді, наприкінці 2004 року, два основні — московський і київський — зачинателі брудної передвиборної гри. Називаємо їхні імена — Путін і Кучма!
____________
1 Зінченко А. Чадне кадило, або як московська патріярхія «не втручається» в політику // Українське Слово. — 2005. — 9–15.02. — С. 7.
2 Карпов О. Рушійні сили «помаранчевої революції» (роздуми на полях) // Голос України. — 28 грудня 2005 р.
3 Климчук О. Колір честі — помаранч // Музейний провулок. — 2004. — № 2. — С. 4.
4 Лист Семена Гузмана до автора від 10 травня 1994 р.
5 «Отстой» — молодіжне поняття примітивної естрадної музики.
6 Андегранд вчера и сегодня // Знамя. — 1998. — № 6. — С. 172–199.
БРЕХУНИ-ЛИЦЕДІЇ—ПОКРУЧІ
Брехуни-лицедії мають театр і свого глядача. Вони їх шукають… так тривало упродовж десятиріч у нашій Україні.
Брехуни-лицедії доводили Україну до руїни, домагалися цього і один перед одним, хизуючись, складали списки, робили плани руйнації, їм конче хотілося довести мистецтво знищення гармонії до абсурду, скажемо так, до Абсурду з великої літери. Свій хист, талант руйнаторів вони тримали в таємниці (коли треба було ввести в оману мільйони людей) або, навпаки, розпросторювали з гаслом… шукайте чужака в отарі, шукайте ворога… і будьте пильні… Робилося це ніби заради добра України, задля добробуту народу, в ім’я… щастя діточок. Облуда, цинізм, жорстокість, малоосвіченість, безсердечність, хитрість, підлість стали узвичаєною нормою поведінки брехунів-лицедіїв.
Брехуни-лицедії мали за плечима тіньові авторитети. Накази їх виконували, а поради, розпорядження сприймали з вдячністю.
Світлої пам’яті головний редактор «Літературної України», полум’яний публіцист Василь Плющ наприкінці 1994 р. опублікував саркастичну статтю «Невже мав рацію Троцький? Прикрі роздуми перед повторними виборами президента», де ставив гострі питання: «То з якою ж метою, якщо не задля політики, рушив у похід за президентську булаву Леонід Данилович? І чи з власної волі? Якщо ні — в чиїх руках він пішак?» — І далі ствердно переконував: «І все ж хочеться сподіватися, що ми-таки народ, що… дружно прийдемо на виборчі дільниці, щоб твердо сказати: Українській державі — бути! А ця заповітна мрія ніяк не пов’язується з позиціями й переконаннями Леоніда Кучми»1.
Найголовнішим авторитетом для брехунів-лицедіїв залишався Кремль, який, за звичаєвою нормою, не приховував відвертих «симпатій», намірів стосовно незалежності України. Кремль знав ціну брехунам-лицедіям і поводив себе з ними без церемоній, на більше вони не могли розраховувати… І того для них було досить. Вдома, у себе в Україні, вони крали, грабували, займалися насильством, надсилали вбивць, зіштовхували дурні обмануті голови одну з одною, виховували агентуру грабіжників, що працювали на них, зміцнювали будівлі-замки внутрішніми військами, видимими і невидимими охоронцями — одне слово, почували себе бухарськими ханами, кувейтськими шейхами, гетьманами в благословенній Україні. А перед Москвою вислуговували…
Вояжі чиновницької Москви й лицедійного Києва 2004 р. нагадували метушню бджіл біля вулика… Кучма намагався врятувати у Москві назавжди втрачену репутацію, підсилену спровокованим касетним скандалом. (Хто був справжнім автором касетного скандалу, неважко догадатися. І хто відшукав виконавця в особі майора Мельниченка — теж). Щось потрібно було бюрократам златоносної й лицедіям золотоверхого. Щось тримали в таємниці, про щось шептали одні одним… Про що домовлялися президенти віч-на-віч? Що берегли в сховах пам’яті? Що вкотре ділили і переділювали (читай: ти — мені, я — тобі!)?