Нові пригоди Солом’яника та Бляшаного Лісоруба
- Автор: Баум Лаймен Фрэнк
- Серия: Чарівник Країни Оз #2
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-966-2909-39-5
- Переводчик: Анатолій Саган
- Жанр: Сказки народов мира
Электронная книга - «Нові пригоди Солом’яника та Бляшаного Лісоруба». Краткое содержание книги:
Скінчивши цю величну промову, Глінда відпустила друзів, і вони подалися до чудового саду, розглядаючи всі дивовижі, котрими Королева Півдня оточила свій палац.
Наступного ранку вони знову постали перед Гліндою, і вона сказала:
— Я уважно переглянула всі записи, в яких зафіксовані Чарівникові вчинки, і серед усіх його діянь відшукала лишень три таких, що можуть наштовхнути на підозру. По-перше, він їв ножем боби, по-друге, тричі таємно відвідував бабу Момбі, а по-третє, ледь накульгував на ліву ногу.
— Ага! От останнє особливо насторожує! — не стримався страхопуд Джек.
— Не конче, — заперечив йому Солом’яник. — Може, він мав мозолі на ногах. Мене більше насторожує його манера їсти ножем боби.
— Може, це ознака вихованості в Омасі, в отій величезній країні, з якої родом Чарівник? — припустив Бляшаний Лісоруб.
— Може, — кивнув Солом’яник.
— А от навіщо, — запитала Глінда, — він тричі, та ще й потай, ходив до баби Момбі?
— Точно! А й справді, чому? — здивувався Брошковий Жук.
— Ми знаємо, що Чарівник навчив стару багатьох магічних штучок, — вела далі Глінда, — а він би цього не робив, якби та не могла чимось віддячити. Отже, чому б нам не припустити, що баба Момбі допомогла йому сховати дівчинку Озму, законну спадкоємицю престолу Смарагдового міста, яка була би постійною загрозою для Оза. Бо якби люди дізналися, що дівчинка жива, вони відразу проголосили б її своєю Королевою та повернули на законне місце.
— Краще й не придумаєш! — вигукнув Солом’яник. — Я нітрохи не сумніваюся, що в цій триклятій справі не обійшлося без Момбі. Але що це нам дає?
— Треба знайти бабу Момбі, — відповіла Глінда, — нехай вона розповість нам, де Озма.
— Момбі зараз разом із Королевою Жинжур у Смарагдовому місті, — розповів Чіп. — Це вона наставила на нашому шляху перепону за перепоною, це вона напоумила Жинжур, щоб та понищила всіх нас, а мене повернула до неї.
— Тоді, — промовила Глінда, — я вирушаю зі своїм військом до Смарагдового міста й беру Момбі в полон. І може, тут вона викладе нам усю правду про Озму.
— То страшна стара карга! — докинув Чіп, здригаючись на сам тільки спогад про чорний чайник бабеги Момбі. — А ще вона страшенно вперта.
— О, та й я вперта, — відповіла Чаклунка, солодко усміхаючись, — і нітрохи її не боюся. Сьогодні я здійсню всі необхідні приготування, а завтра на світанку вирушаємо до Смарагдового міста.
21 розділ
Бляшаний Лісоруб зриває троянду
Військо Доброї Глінди, що зібралося на світанку перед палацовою брамою, вражало своїм виглядом і величчю.
Тішила око гарна форма дівчат-солдатів, її веселі барви, яскраво виблискували срібні наконечники списів, мінилися перламутром довгі древка. Всі командувачки були озброєні блискучими гостроконечними мечами та щитами, котрі були прикрашені по краях павиними перами. Важко було уявити собі силу, яка змогла б подолати таке блискуче військо.
Добра Чаклунка Глінда пересувалася в гарному паланкіні, котрий зовні скидався на карету — з дверима, вікнами, шовковими завісками. Єдине, що відрізняло його від карети, — довжелезні ручки замість коліс, які лежали на плечах дванадцяти слуг.
Друзі одностайно вирішили, що летітимуть на Блазнюкові, щоб не відстати від прудконогого війська. Отож щойно Глінда дала сигнал виступати і її войовниці рушили з місця під бадьору музику королівського оркестру, як усі друзі посідали на канапи та й полетіли слідом за ними. Блазнюк повільно линув над землею, тримаючись точнісінько над Гліндиним паланкіном.
— Обережно! — тривожно закричав Бляшаний Лісоруб, коли Солом’яник, намагаючись роздивитися військо під собою, аж надто перехилився через бильце. — Ще загримиш, чого доброго.
— Нічого страшного, — спробував заспокоїти його Брошковий Жук, — він же в нас грошовий мішок, а падіння мішку не завада.
— Здається, я просив тебе… — похмуро почав Чіп.
— Так, так! — поквапно погодився Брошковий Жук. — О, вибач. Тепер я напевно триматиму себе в шорах.
— Отак воно краще, — мовив хлопець. — Авжеж, якщо не хочеш мандрувати сам.
— Ах! Я вже просто не переживу розлуки з вами, — розчулено пробурмотів Жук, і Чіп облишив цю тему.
Військо невпинно просувалося вперед, але воно дібралося до стін Смарагдового міста вже затемна. У слабенькому світлі місяця-молодика Гліндині войовниці беззвучно оточили міський мур і розклали на зелених галявинах намети з багряного шовку. Намет Доброї Чаклунки, більший за інші намети, був пошитий із білого шовку, а над ним майоріли червоні стяги. Окремий намет поставили й для Солом’яника та його друзів. Військо діяло по-армійськи чітко й злагоджено, а скінчивши приготування, всі повкладалися спати.