Куди залітають лиш орли
- Автор: Маклин Алистер
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Максим Стріха
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Куди залітають лиш орли». Краткое содержание книги:
— Він хоче сказати, що зосереджений нині на вищих матеріях, — пояснив Сміт і позирнув на годинник. — За тридцять хвилин спробуємо впоратись.
Вони обережно вислизнули за двері й рушили коридором упевнено й бадьоро, навіть не намагаючись ховатися. Торба з автоматами, линвою, гранатами й вибухівкою недбало погойдувалася на Смітовій руці. Вони проминули солдата в окулярах зі стосом паперів і дівчину з тацею — обоє не звернули на них жодної уваги. Дійшли до кінця коридора, повернули праворуч і крученими сходами спустилися на три поверхи до рівня подвір'я. Короткий широкий перехід з двома дверима з кожного боку вивів їх до головного виходу на подвір'я.
Сміт відчинив двері й роззирнувся. Картина була майже така сама мальовнича, якою її описав Шаффер: скрізь стояли озброєні вартові з собаками. Механік у комбінезоні все ще копирсався в двигуні вертольота. Сміт тихо причинив двері, звернувши водночас увагу на інші — перші праворуч у переході. Вони були замкнені.
— Початуйте там, у кінці коридора, — наказав Шафферу Сміт.
Як тільки Шаффер зайняв свій пост, Сміт дістав зв'язку відмичок. Третя підійшла, і двері подалися під рукою. Сміт жестом підкликав до себе Шаффера.
Причинивши й замкнувши за собою двері, вони роззирнулися в тьмяно освітленій знадвору кімнаті. Вона виявилася пожежною частиною замку. На стінах висіли згорнені шланги, азбестові покривала, гаки й сокири, а різноманітні помпи та вогнегасники займали майже весь її простір.
— Чудово! — пробурмотів Сміт.
— Краще й не буває, — погодився Шаффер. — Але навіщо?
— Якщо тут когось залишити, — пояснив Сміт, — його знайдуть хіба що тоді, коли в замку спалахне пожежа, так? Отже… — Він узяв Шаффера під руку й підвів його до вікна. — Отой хлопець, що порається біля двигуна, приблизно такий самий на зріст, як і ви, правда ж?
— Не знаю. Але якщо ви замислили те саме, про що подумав я, то я не хочу про це нічого й чути.
Сміт зашторив вікно й увімкнув світло.
— У вас є кращі ідеї?
— Дайте мені трохи часу…
— Я не можу дати того, чого в нас немає. Скидайте куртку й ставайте з пістолетом навпроти дверей. Я повернуся за хвилину.
Сміт вийшов, причинивши, але не замкнувши за собою двері. Він перетнув подвір'я, спинився біля драбинки, приставленої до вертольота, й поглянув на механіка, що працював біля двигуна, — високого чоловіка з невдоволеним виразом на тонкому інтелігентному обличчі. Смітові подумалося, що він і сам, певно, був би мало вдоволений, якби довелося працювати на морозі голими руками з залізними деталями.
— Ви — пілот? — запитав Сміт.
— А що, не схожий? — з гіркотою відповів чоловік у комбінезоні, відклавши ключа й похукавши на руки. — У Темпельгофі в мене два механіка: один — селюк із Швабії, а другий — помічник коваля з Гарцу. А тут як хочеш лишитися живим, то мусиш бути сам і механіком. А що вам треба?
— Не мені. Рейхсмаршалу Роземайєрові. Вас до телефону.
— Рейхсмаршалу? — Пілот був спантеличений. — Але ж я розмовляв із ним менше, ніж чверть години тому.
— Щойно отримали наказ із Берліна. Здається, терміновий. — У Смітовому голосі забриніло нетерпіння. — Вам краще поспішити. Крізь головну браму, перші двері праворуч.
Коли пілот сходив драбинкою вниз, Сміт відступив убік і, наче випадково, роззирнувся довкола. Вартовий з собакою був за якихось двадцять футів, але не звертав на них жодної уваги. Сховавши підборіддя глибоко в комір, а руки в кишені, він був надто заклопотаний чимось своїм, щоб помітити щось підозріле. Сміт пройшов услід за пілотом у браму, непомітно дістаючи пістолет і переводячи запобіжника.
Він не мав наміру бити пілота пістолетом по голові, але вибору не залишалося. Бо щойно той побачив, як Шаффер цілиться в нього з відстані чотирьох футів, плечі його здригнулись, і Сміт зрозумів: зараз цей чоловік закричить. Шаффер підхопив пілота й поклав його на підлогу.
Удвох вони похапцем стягнули з непритомного комбінезон, зв'язали пілота і залишили його лежати з кляпом у роті в кутку. Комбінезон не дуже підійшов Шафферові, але той заспокоїв себе думкою, що комбінезони взагалі рідко підходять будь-кому. Надівши пілотового кашкета й насунувши на очі козирка, він вийшов.
Сміт вимкнув світло, відхилив штору і став з пістолетом у руці на такій відстані од вікна, щоб його ніхто не міг помітити знадвору. Шаффер саме підіймався драбинкою до вертольота. Вартовий стояв зовсім поруч із ним. Тепер він сховав руки в рукави, намагаючись зігрітися.
Через півхвилини Шаффер спустився, тримаючи в лівій руці якусь деталь Ступивши на землю, він уважно оглянув її, гидливо труснув головою, привітав правою рукою вартового й попростував до дверей, коли він входив у кімнату, Сміт знову зашторив вікно й увімкнув світло.