Поєдинок з абвером
- Автор: Ткаченко Андрій
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Політичної літератури України
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Поєдинок з абвером». Краткое содержание книги:
У ворожий тил направляється десантна група НКДБ УРСР. Вона успішно виконує завдання Центру і згодом виростає у чисельний загін, який веде розвідувальну і підривну роботу, спрямовану проти гітлерівців на території окупованої ними Словаччини.
Розкриваючи нові сторінки героїчної діяльності солдатів таємного фронту, автор показує, як гартувалось братерство народів у спільній боротьбі проти фашизму.
До кімнати квапливо зайшов трохи змарнілий, колишній грізний начальник поліції Сімчишин. Розвідник Шостак знав його як запеклого ворога Радянської влади.
— Пане капітан, ви мене викликали?
— Впізнаєте цього чоловіка? — замість відповіді з веселою усмішкою запитав Похомко, кивнувши на Чорновуса.
— Обличчя знайоме, а от прізвища пригадати не можу. Старіє пам’ять, — пильно розглядаючи Чорновуса, сказав Сімчишин.
— А ви пильніше придивіться. Уявіть, що перед вами цей пан стоїть в добре знайомій вам формі.
Розвідник скористався натяком і, не гаючи часу, підхопився з місця:
— Іван Чорновус, колишній старший поліцай у Самборі! Та, мабуть, ви мене не запам’ятали, бо ж таких у вас було багато, але я закарбував ваш образ в серці на все життя… Тому відразу впізнав у Львові, як потрапив до розвідбоївки проводу ОУН.
— А, Чорновус! Тепер пригадав. Навіть пам’ятаю, як вас дражнили в поліції: «Чорновус без вус».
— Вашій пам’яті можна позаздрити, коли ви не забули навіть такої дрібниці,— улесливо зауважив Чорновус, міцно потискуючи руку Сімчишину і вдаючи, що він щиро радий зустрічі з колишнім командиром.
Далі йшла розмова про долю самбірських керівників ОУН, бургомістрату й поліції, що втекли на захід. Декого з цих запроданців Шостак добре знав. Отож він брав активну участь у цій важливій і, може, навіть вирішальній для нього розмові.
Результат не забарився: радянського розвідника Шостака, що на деякий час став «поплічником фашистів» Чорновусом, зарахували до складу німецької розвідувальної школи у Вікулі, ще й особистий номер сімдесят два присвоїли.
ТАК ВИЗНАЧАЛИСЯ ЦІЛІ
Зв’язкова Зіна, що підтримувала контакт з розвідником «Соколом», котрого так дбайливо оберігає Центр, була відома тут, на словацькій землі, лише Морському і Григор’єву. Тільки вони знали справжні «комерційні справи», якими Зіна займалася в Банській Бистриці, Братіславі, Комарно та інших містах. Саме тому, незважаючи на бурхливий потік щоденної розвідувальної, диверсійної та бойової роботи, розвідники ніколи не забували й не порушували терміну зустрічей з нею.
Ця українська дівчина, що народилась у великій робітничій сім’ї залізничника, ще на початку війни, за велінням серця й патріотичним обов’язком, віддала себе важкій, небезпечній, але почесній справі — розвідці. Чудово володіла німецькою та польською мовами, була людиною виняткової сили волі, твердої витримки. Але цього разу, доповідаючи Морському, хвилювалася:
— Чергова календарна зустріч з «Соколом» не відбулася. Не вийшов він і на контрольну. Причин поки що не знаю…
Порушення зв’язку із «Соколом» неабияк стривожило Морського та Григор’єва. Такого ще не траплялось, щоб він без попередження не прийшов навіть на контрольну явку.
«Що ж могло статися?» — непокоївся Морський. Він добре знав, що з наближенням Східного фронту до Словаччини, гітлерівська контррозвідка посилювала тут свою діяльність. Це, безумовно, дуже й дуже утруднювало роботу й вимагало ще більшої обережності та конспірації, чіткості дій і зв’язку.
Після тривалих роздумів керівники загону вирішили: Зіна відвідуватиме місця зустрічі в ті ж години впродовж наступних трьох днів.
Та вже другого вечора пощастило: «Сокіл» прийшов і пояснив зв’язковій:
— На зустріч вчасно прибути не зміг. Довелось вилетіти в Берлін на терміновий виклик шефа. Все гаразд. Перевіряю дуже важливі відомості. Чекайте мене в цей час у пункті «три» через дві доби. Запасна зустріч — третього дня о двадцять другій годині. Про все негайно передайте Морському. — І непомітно поклав до кишені Зіниного пальта аркушик паперу.
Необізнана людина з цього густо списаного папірця могла довідатись хіба що про співвідношення цін на продукти харчування в Братіславі порівняно з цінами в Празі.
«Вигідніше тут купувати харчові продукти оптом. Можна добре заробити, але не слід зволікати більше двох днів, бо ціни не стійкі»,— прочитав Морський в кінці тексту приписку, яка підтверджувала час наступної зустрічі «Сокола» із Зіною.
Незабаром шифрувальниця Большакова — симпатична й розумна дівчина, яку не за віком, а з поваги звали у штабі Вірою Олександрівною, — швидко перетворила на слова цифри «продуктових цін»:
«Німецькі війська збираються застосувати газові засоби. В Братіславу приїхав підполковник Рідер — представник хімічного управління «вермахту». Його місія секретна. Вживаю заходів, щоб довідатись про все. Гітлерівці одержують протигази. Вчора почали перевірку протигазів у солдатів, які готуються обороняти Дукельський та Лупківський перевали».