Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності
- Автор: Плохий Сергей Николаевич
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1611-2
- Переводчик: Роман Клочко
- Жанр: История
Электронная книга - «Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності». Краткое содержание книги:
Книга цікаво й доступно розповідає про історію нашої держави від часів Геродота до подій на Сході України сьогодні. Це авторитетне видання допоможе краще зрозуміти події минулого, а через них – і наше сьогодення. Автор фокусує увагу на українцях як найбільшій демографічній групі, а згодом – головній силі, що стояла за створенням сучасної нації. Дізнайтеся, як наші предки «призвали варягів на царювання», як наша країна боролася за право бути незалежною, пройшла крізь часи кріпацтва, комуністичного терору й Голодомору, Другої світової війни та врешті-решт отримала незалежність.
Улітку 1595 року двоє українсько-білоруських православних єпископів вирушили в довгу подорож до Риму, везучи туди листа від своїх колег — православних ієрархів Речі Посполитої з проханням до папи прийняти їх у католицьку церкву на умовах, близьких до Флорентійської унії. У Римі папа Климент VIII прийняв подорожніх і привітав «повернення» єпископів та їхньої церкви в римське лоно церемонією в залі Костянтина в папському палаці. Озброєні папською буллою й численними посланнями до короля та інших високопосадовців Речі Посполитої, єпископи повернулися додому, щоб скликати собор, що мав оголосити про укладення церковної унії та передання Київської митрополії під юрисдикцію Риму. Король радо врегулював питання з часом та місцем проведення собору: він мав відбутися в жовтні 1596 року в Бересті на польсько-українсько-білоруському кордоні.
Якийсь час здавалося, що справу зроблено. Усі — папа, король, єпископи — хотіли об’єднання. Усі, крім значної кількості віруючих, до якої входили князь Острозький та його союзники серед православних магнатів, члени братств і чернецтво. Магнати не хотіли втрачати контроль над церквою — у добу Реформації вона була важливим релігійним та політичним рушієм, яким не можна було легковажити; братства хотіли реформ знизу, а не зростання влади єпископів; деякі з архімандритів, які керували монастирями, не прийнявши чернечого постригу, бажали зберегти контроль над церковними землями; і частина ченців, духівництва та звичайні віруючі, які не могли уявити собі відступництва від константинопольського патріарха. Це була кон’юнктурна, але могутня коаліція, яка ставила під загрозу плани Риму, Варшави та православних ієрархів.
Князь Костянтин Острозький, якого можна було назвати найвпливовішою людиною в Україні, був готовий майже на все, щоб запобігти церковній унії. У формі, запропонованій єпископами, вона ставила під загрозу його контроль над церквою та обмежувала можливості використання православ’я як зброї в боротьбі з королівською владою збереження особливого місця для русинських князів у суспільстві. Мабуть, він почувався особисто зрадженим. Одним із двох єпископів, які поїхали до Риму прохати про унію, був його старий друг Іпатій Потій, якого Острозький умовив відмовитися від політичної кар’єри для того, щоб той став єпископом і займався реформуванням церкви. Острозький сказав Потію, що він не проти унії, але лише за згодою константинопольського патріарха. Потій, знаючи, що такої згоди не буде, вирішив укласти унію без участі Константинополя. Попутником Потія в дорозі до Риму був єпископ Кирило Терлецький, який був не лише екзархом, або особистим представником константинопольського патріарха, призначеним захищати його інтереси в регіоні, а й єпископом Волинської єпархії — твердині Острозького.
Приголомшений старий князь відправив озброєних слуг, аби перехопити єпископів на шляху до Риму, але ті уникли небезпеки. Тепер Острозький прямував до Берестя, щоб узяти участь у соборі разом із цілою армією прихильників, що складалася з православної шляхти та його слуг. Він також мав підтримку протестантських союзників — литовських аристократів. Один із них запропонував власний будинок для проведення зборів, оскільки за наказом короля усі православні церкви в місті було зачинено. Представники короля прибули до Берестя зі своїми збройними загонами. У цій наелектризованій атмосфері очікуване об’єднання церков могло цілком імовірно перетворитися не лише на роз’єднання, а й на кровопролитну битву.