Мертва кров
- Автор: Омела Михайлина
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 966-8135-10-5
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Мертва кров». Краткое содержание книги:
Інший головний герой — відомий поет Венчеслав Боголюбський також веде дивний спосіб життя — вдень спить, а вночі — приймає гостей, править верстки майбутніх книг, їздить по місту у справах… Обох головних героїв єднає те, про що ще ніхто не знає. Знають лише маги. Саме вони мають порятувати світ від опирів…
Твір став одним з переможців першого конкурсу гостросюжетного роману «Золотий Бабай».
На обкладинці книги використано фрагмент картини Van Eyck.
Почувся шум.
— Богдане Івановичу, я все привіз.
— Анатолію Андріановичу, несіть, прошу, сюди.
До кімнати увійшов молодий, з веселим блиском в очах чоловік і простяг Аблаутову товсту теку.
— Знайомтеся, це завідуючий нашої кримінальної лабораторії — Анатолій Андріанович Рождественський, — сказав Аблаутов Орлову.
— Орлов Сергій Олексійович.
— А я вас знаю. Читав ваші книжки, — і на обличчі Рождественського засвітилася білозуба посмішка.
Орлов повернувся до Аблаутова і зітхнув:
— Ми таки неймовірно чемний народ! Коли не подобається чиясь книжка, завжди підбадьорюємо автора: «А я читав вашу книжку!» І при цьому не говоримо, що вона — суцільна дурниця і нам зовсім не сподобалася…
Рождественський розгубився і з надією подивився на Аблаутова, але той не підтримав розмову. Він уважно розглядав експертні висновки, а потім підвів очі на Орлова:
— Сергію Олексійовичу, прошу вас забути все, про що ми щойно говорили. У квартирі Шеншиних знайдені відбитки пальців двох людей…
По смерті старого Вельфа Крістіна повернулася в батьківський дім. Тепер не було жодної потреби ховатися зі своєю любов’ю до Венчеслава. Її чоловік поїхав до Росії, начебто у якихось справах, але фрау Крістіна знала, що він поїхав туди не сам, а з баронесою фон Аусбах, однією з найбагатших жінок Німеччини. Її батько мав у Південній Африці шахти по добуванню алмазів та золота і примудрявся дружити як з англійцями, так і з бурами. І часто у боях супротивники стріляли один в одного з рушниць, придбаних на гроші фон Аусбаха, єдиної людини, яка не постраждала за всю англо-бурську війну. Коли він помер, всі мільйони батька успадкувала дочка, яка вже не перший рік намагалася відбити чоловіка у Крістіни.
Зв’язок чоловіка з баронесою фон Аусбах абсолютно не хвилював Крістіну, більше того, вона сподівалася, що, можливо, саме задля мільйонів баронеси фон Аусбах він дасть їй розлучення.
В будинку батька фрау Крістіна вела вишукане світське життя. Були звані обіди, приїздили родовиті гості. Часто тут бував і Венчеслав. Маленька Вероніка ставилася до нього якось по-особливому ніжно, і це тішило Крістіну, а взаємини Венчеслава з її сином жінку взагалі не цікавили, адже вона знала — при розлученні хлопець все одно залишиться з батьком. Він і зараз поїхав до Росії разом з батьком і баронесою фон Аусбах. Зрідка писав матері. За шість місяців — аж п’ять скупих листів, і ті переповнені захопленими словами на адресу батька…
А Венчеслав все не міг дочекатися того дня, коли він нарешті увійде у цей дім не як гість, не як коханець, а як господар.
Всі свої справи він вже владнав, а головне, розлучився з дружиною, що було його найбільшою таємницею.
…Хельге, дружина Венчеслава, була розумною, доброю жінкою і після одруження жила лише своїм чоловіком і сином. І, звичайно ж, його прохання про розлучення було для неї повною несподіванкою.
— Люба, ти мені віриш? — запитав Венчеслав у Хельге, коли приїхав до Фрайбурга.
— Звичайно, любий, — вона ніжно обняла Венчеслава. — Як я можу тобі не вірити? Те, що ти четвертий рік не живеш з нами і постійно десь їздиш, мене засмучує, але, напевно, так потрібно насамперед тобі. Щось сталося?
— Нічого не сталося, люба. Відтоді, як я тебе зустрів, для мене не існують інші жінки, але ми повинні розлучитися. Я мушу владнати деякі свої справи. Вони стосуються нашого з тобою майбутнього.
Очі Хельге наповнилися сльозами, але вона себе стримала.
— Венчеславе, хіба ти не вільний, хіба я тебе тримаю біля своєї спідниці? Що ти від мене приховуєш? Що ти хочеш і не можеш сказати? Я ж тебе завжди розуміла.
— Хельге, я повторюю, задля нашого щасливого спільного майбутнього ми зараз повинні з тобою розлучитися.
Хельге уважно вдивлялася в обличчя Венчеслава, намагаючись прочитати його потаємні думки. Її батько був гросмейстером білої магії, і вона також багато чого знала і вміла, але Венчеслав уже виставив довкола своєї аури заслін і вона не змогла туди пробитися.
— Ну що ж, — зітхнула вона. — Я вірю тобі і люблю тебе. І якщо ти кажеш, що так потрібно, то я даю тобі згоду на розлучення.
Хельге ледь посміхнулася, побачивши, як він полегшено зітхнув.