Три сили. Як виховують в успішних спільнотах
- Автор: Чуа Эми, Рубенфелд Джед
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-8-9
- Переводчик: Ирина Серебрякова
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Три сили. Як виховують в успішних спільнотах». Краткое содержание книги:
Для західних батьків, які з головою поринули у книжки про утвердження самооцінки, був би моторошним азійський підхід, за якого на дітей часто здійснюють свідомий тиск за допомогою критичних порівнянь із неймовірно успішними дітлахами родичів або друзів518. Усе це переходить у загроженість якраз такого виду, як ми описували: нашарування побоювань щодо матеріальної забезпеченості разом із постійним відчуттям, що ти «не на рівні», а «рівень» визначається дуже шаблонно, у термінах оцінок, рейтингів, заможності або престижу. Дівчина з південноазійської родини згадує:
У дитинстві батьки вважали мене поганою дівчинкою. Я навчалася добре, але цього було замало. Я завжди заздрила своїм (білим американським) друзям: батьки дуже лагідно з ними поводилися. Пам’ятаю, одна дівчина спекла брауні з марихуаною, і матір просто змусила її написати покаянний вірш — і не призначила жодного іншого покарання519.
Американській дівчині китайського походження, яка зростала у неблагополучному районі Лос-Анджелеса, дочці дуже бідних робітників швейної фабрики, у старших класах школи пророкували «блискуче майбутнє». Вона закінчила Університет штату Каліфорнія, однак навіть отримавши диплом, почувалася «пересічною», а не «блискучою»520. Попри величезний ривок соціальними сходами, її орієнтирами лишалися діти батьківських друзів, «які вступили до Єлю». Коли юну американку в’єтнамського походження, яка закінчила школу третьою в класі за рівнем успішності й отримала середній бал 4,21, запитали, чи батьки пишаються нею, вона відповіла: «Якби я посіла перше або друге місце, було би ліпше».
В американців азійського походження — від учнів середніх шкіл до студентів топових університетів — знову й знову виявляють одне й те саме невдоволення собою. Американська молодь азійського походження часто демонструє низьку самооцінку, попри академічні досягнення. Справді-бо, у всій Америці у них серед усіх расових груп найнижча самооцінка попри найвищі бали521. Дослідження, в якому взяли участь майже 4000 першокурсників із двадцяти восьми престижних американських університетів, виявило, що азійці найменше серед усіх расових груп задоволені собою. Темношкірі студенти показали найкраще ставлення до себе, далі йшли латиноамериканці, потім білі й нарешті азійці. Починаючи з 1960-х років, американські викладачі засвоїли ідею, за якою погані результати учнів з етнічних меншин — та й взагалі будь-яких учнів — пояснюються низькою самооцінкою. Саме навколо цього переконання було побудовано всю нашу систему освіти. Однак факти його спростовують.
Загроженість здатна мотивувати. Ми вже обговорили деякі з найвідоміших успішних американських груп і завершимо дещо менш знаним прикладом американців ліванського походження.
Джозеф Дж. Джейкобс народився 1916 року в Брукліні в бідній родині ліванських іммігрантів. Він заснував одну з найбільших проектно-будівельних компаній у світі. У своїй автобіографії Джейкобс описує, як він та інші американці ліванського походження потерпали від зверхності американської баспівської еліти. Це було особливо болісно для людей, які плекали в собі «величезну гордість» за свій спадок522.
Він пише, що ліванці «походять від давнього народу фінікійців» — семітів, відомих, як і сучасні ліванці, здібностями до підприємництва скрізь, хай куди закинула б їх доля. І греки, і римляни відзначали інтелектуальну вищість фінікійців, їхній гострий розум і мореплавський хист523. Вони з’являються в «Одіссеї» як «шахраї» на великих «чорних кораблях», а Цицерон заявляє, що фінікійці зі своєю надзвичайною «кмітливістю» вперше принесли до Греції «жадобу, розкіш і невситиму спрагу до всього»524. Фінікійцям, безумовно, добре обізнаним у багатьох сферах, приписують винахід абетки, арифметики і скла.
Однак ліванець Джейкобс був не просто спадкоємцем обдарованих усілякими талантами фінікійців, а ще й ліванським християнином — маронітом, як і більшість американців ліванського походження його покоління. Як пояснює Джейкобс, мароніти «часто стверджують, що походять від учнів самого Христа»525. У Лівані, де християни донедавна панували в політиці, економіці й соціумі, добре відоме відчуття вищості маронітів. Навіть нині ліванці-мусульмани в Америці інколи розповідають, як «батьки навчали нас не пишатися, а стидатися. Соромитися себе і шанувати християн»526. Усе це наділило Джейкобса (хоча він і був сином простого вуличного торговця) неймовірним відчуттям вищості, яке у поєднанні зі сприйняттям ним баспівської зверхності, підганяло до успіху його й інших ліванців американського походження: