Повторення пройденого
- Автор: Крюкова Тамара Шамильевна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-617-540-784-4
- Переводчик: Володимир Миколайович Верховень
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Повторення пройденого». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на дітей середнього шкільного віку і на батьків, які повернуться у своє дитинство і, можливо, отримають від читання навіть більше задоволення, ніж діти.
Не встигли вони дійти до кінця коридору, як їм назустріч показалася Алевтина Вікторівна. Їхня класна керівниця знову постаріла і набралася тіла. Побачивши дітей, вона здивовано втупилася в них поверх окулярів.
— Це що таке! Чому в такому вигляді? Єрмак, ти що, побився?
Відповідь на це питання була така очевидна, що Антон визнав за краще не відповідати. Неприємності тривали. Несподівано йому на допомогу прийшла Настя.
— Він мене від чужих хлопчаків захистив, — випалила вона.
Брехня злетіла з язика легко і невимушено. Настя сама собі здивувалася. Правду кажуть, з ким поведешся…
Алевтина Вікторівна полагідніла:
— А ти, виявляється, лицар! Я й не знала…
Антон скромно промовчав, а вчителька розпорядилася:
— Піди вмивайся, а потім швидко на урок.
— Як? Хіба уроки ще не закінчилися? — сторопів Антон.
— Що значить — закінчилися? А фізкультура, по-твоєму, не урок? Те, що ти зробив гарний вчинок, тебе не звільняє. Настю, прослідкуй, щоб твій захисник не втік. Я перевірю!
Провівши вчительку поглядом, діти понуро попленталися у бік спортзалу.
— Оце облом! — сказав Антон.
— Не те слово.
— А може, нам все-таки махнути додому? — не дуже впевнено запропонував він, але Настя похитала головою.
— Ти що, Алевтину не знаєш! Вона точно прийде перевіряти. Думаєш, мені не влом на фізру йти? Давай хоч у буфет зайдемо.
Зазвичай двері їдальні були гостинно розчинені, але саме цього разу за законом підлості буфет був закритий на санітарну годину.
— І тут, і там — фіг вам, — похмуро зауважив Антон. — Чуєш, я читав, якась тітка-йог вісім років без їжі живе. А ми з тобою більше півстоліття: двадцять п'ять туди і двадцять п'ять назад. Прикинь, прикол!
Настя похитала головою.
— Ти невиправний. У тебе тільки приколи в голові. Ти хоч іноді можеш бути серйозним?
Кинута мимохідь фраза змусила Антона згадати Толика і подумати про те, як він дивитиметься в очі вчителю історії. Антон знав, що все життя винитиме себе в тому, що зробив його калікою. Але минулого не повернеш.
Навпроти буфета вишикувалися в ряд умивальники. Антон сполоснув обличчя холодною водою, а Настя допомогла йому почистити одяг. Не можна сказати, що після цього вигляд у Антона став бездоганним, але вибору в них не залишалося. Алевтина Вікторівна не кидала слів на вітер. Вони знали, якщо вона побачить, що їх немає, їм це так не минеться.
Антон прочинив двері спортзалу, і на очі йому потрапив Федос, що безпорадно висів у низу каната.
— Що ти висиш, як мішок! Підтягнися. Перехопи канат. Допомагай собі ногами, якщо руки слабкі,— почули діти голос учителя.
Антон з Настею несміливо увійшли до залу. Фізрук обернувся, і вони з подивом упізнали в ньому колишнього історика.
— Толь Іванович? — здивовано вимовив Антон.
Фізкультурник окинув їх строгим поглядом.
— А вас де носило? Єрмак, ти з ким побився?
Антон судорожно ковтнув слину. Красномовство зрадило його вдруге в житті, і він недоладно пробелькотів:
— Я… це… там… загалом…
— Це у тебе після бійки контузія? — пожартував з нього Анатолій Іванович.
Антон машинально кивнув, а потім, похопившись, заперечно похитав головою.
— А він гальмо, — докинув Федос, задоволений, що увага переключилася з нього на Антона.
Його репліка подіяла на Антона, як розряд електричного струму при реанімації. Заціпеніння відразу де й ділося, і Антон швидко відрізав у бік Федосєєва:
— На вбогих і хворих не ображаюся.
— Досить базікати, — обірвав їхню сварку Анатолій Іванович. — До речі, чому без форми?
— Я забула, — ледь чутно промовила Настя.
— А я розклад переплутав, — миттю викрутився Антон.
— Сідайте на лавку штрафників, а після уроків залишитеся підмітати зал.
— Увесь зал? Він же великий! — вирвалося у Антона.
— Нічого, зате пам'ять прочиститься, що треба форму носити.
Антон з Настею покірно всілися на низеньку лавку. Бачити вчителя без палички і в спортивному костюмі було незвично.
— Кльово! Він навіть не шкутильгає,— тихенько сказав Антон Насті.
— А ти переживав. Бачиш, як усе обійшлося.
Глава 22
Ніколи в житті Антон не їв з таким апетитом. Суп здавався йому божественним. Він навіть не виловлював з нього смажену цибулю. А котлети були взагалі понад усяку похвалу. Дивлячись, як син уплітає за обидві щоки обід, Людмила Сергіївна сказала: