Селище на озері
- Автор: Покровский Сергей Викторович
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Селище на озері». Краткое содержание книги:
— Може, не захочуть, щоб і ми їхали! — заголосив Ходжа.— Але ж ми породичалися тепер, одружилися з їхніми дівчатами. Ми ж свати, а не чужі!..
Ходжа гаряче переконував, хоча ніхто з ним і не сперечався.
Ледве вгамували схвильованого сліпця й пішли оголосити всій дружині про від'їзд.
— Готуватися до походу! Їхати на мис Ідолів!
Увечері, проходячи повз Гундин курінь, Уомі побачив матір. Вона сиділа на траві перед входом, а біля неї долілиць лежала Кунья. Дівчина уткнулася обличчям Гунді в коліна, плечі її здригалися, й Уомі здалося, що вона плаче.
Гунда ласкаво й сумовито гладила її волосся.
З куреня визирнула сестра Ная. Вона теж була стривожена. «Чого це вони?» — подумав Уомі й зупинився.
В цей час хтось голосно покликав його. Це гукав Текту з куреня, де вони жили разом з Карасем та Ходжею.
Текту щойно повернувся з полювання. Разом з товаришами він приніс багату здобич: і жирного бобра, і молоде оленятко, яке вони уполювали біля водопою.
...Вночі Уомі знову приснилась його дівчина. Цього разу трохи інакше, ніж звичайно.
Він побачив Краплю знову на березі, але тепер це був начебто берег Великої Води. Дівчина сидить на червоному камені, і її білі ноги спущені у воду. Прозорі хвильки, набігаючи, пестять їх.
Дівчина одягнена в білу хутряну безрукавку. Голова покрита бобровою шкуркою, а обличчя не видно. Уомі хоче зазирнути їй в очі, але дівчина затуляється руками й одвертається.
«Коли покажешся?»
«Тепер скоро».
«Де ти живеш?»
«Зовсім близько».
Серце в грудях Уомі затріпотіло.
«Як же знайти твою домівку? Ти не сказала, як тебе звати. Ти не хочеш відкрити обличчя».
«Згадай. Ти ж уже стільки разів бачив!»
Уомі з жахом відчуває, що зовсім забув її обличчя. Треба пригадати!
Він силкується зробити це, але нічого не виходить. Тоді він швидким рухом скидає з її голови хутряну накидку, та дівчина обома руками затуляє обличчя, і він тільки бачить, що вся вона ніби обгорнута розпущеним волоссям, світло-жовтим, наче солома, наче біляве волосся Куньї.
«Згадай,— чує він,— тоді покажуся».
Раптом чиясь тепла рука погладила його по обличчі. Уомі прокинувся.
Біля нього стояла мати й гладила його по голові.
— Вставай, Уомі,— каже Гунда.— Треба вставати...
— Мамо, що ти наробила! — у відчаї крикнув Уомі.— Навіщо розбудила?
— Пора вставати, Уомі. Дружина хоче тебе бачити!
— Де ж вона? Де? — з серцем запитував Уомі. Він збентежено озирався довкола.— Вона ж ось тут була! Сиділа на камені. Уомі тільки треба було впізнати обличчя. Навіщо перешкодила?
— Хто вона? — спитала Гунда.
— Ота дівчина. Ти знаєш.
— Знову снилася?
— Ось тут була, поряд... Сказала: тут я, близько. Мені треба було тільки пригадати. Знову ти перешкодила!
Уомі докірливо дивився на матір.
Раптом Гунда міцно вхопила його за руку.
— Слухай, Уомі. Гунда прийшла сказати тобі: не їдь! Не їдь туди! Вони занапастять тебе. Вони всіх занапастять: мене, Наю, Кунью. Не їдь, Уомі! Це обман. Вони злі! Вони вб'ють тебе...
Гунда майже кричала. Вона була мов несамовита. Очі її дивилися кудись вище синової голови, наче вона бачила там, позаду нього, щось страшне.
Уомі скочив на ноги й випручався.
— Мамо,— сказав він,— задля чого поїхав Уомі? Він хоче знайти дівчину Великої Води! І ось вона тут, близько... Зовсім близько! Уомі не повернеться, аж поки не знайде свій сон... — Йому раптом стало шкода матір, таку налякану, таку змучену страхом.—Не бійся, мамо,— промовив він лагідно.— Не бійся! Пам'ятай: я — Уомі!
Останні слова були сповнені такої сили, такої віри в себе, що Гунда всміхнулася, і в погляді її сяйнула гордість.
А з берега лунало:
— Уомі! Швидше, Уомі!
Уомі струснув головою і швидко подався до човнів.
Біля човнів галасували дружинники. У натовпі лунали збуджені голоси, вигуки. Кілька великих човнів із селища погойдувалися край берега.
Текту ступив назустріч братові й сказав, кивнувши на дружину:
— Не хочуть їхати...
— Не поїдемо! Не поїдемо! — лунали вигуки.
Сум'яття почалося в таборі, коли рано-вранці до берега пристав човен із Селища-на-Палях. У ньому сиділо кілька сивобородих, а на кормі — Набу з кормовим веслом у руках.
Діди сказали дружинникам, що на мис Ідолів можуть їхати тільки чоловіки.