Звенигора. Повстанці.Шабля на комісара (2012) (hurtom.com)

Настала важка, рішуча хвилина — останній десяток метрів: чи витримають козаки смертельну зливу, чи не звернуть по кривій, скинувши коней у найближчу балку? Вся атака тривала хвилину, та, здавалось, збігала вічність. Дуга лави звернула чи не в колону й майже діткнулась червоних. У ці найважчі секунди сотня Рудя черкнула по флангу, вдаривши шаблями по піхоті. Козаки страшно вертіли піками, дужі коні збивали грудьми мордву, ополченців, гострі шаблі кришили всіх на капусту. Червоні стріляли з гвинтів, кололи коней багнетами. Тиміш вліпив кулю кулеметнику межи очі, другого зарубав Субота, третього прибила до землі похватна піка. Сотні відчули пройму в свинцевій зливі — й вдарили у фланг комісарам. «Красниє мстітелі» відступали до лісу, покинувши кулемети. Лінію оборони розрубано ‘дним ударом! Кинуті піки перехоплювались з пробитих тіл на ходу, сильним рухом підкидались вгору, летіли високо над головою кентаврів, знов схоплювались на льоту — й були готові до нової атаки!

…Сідало сонце. Поле, на якому ще тільки двигтіли козацькі коні, лунали зойки й били смертельні кулі, залила тиша. Мовчали мертві. Кінь тихо йшов серед трупів. «Хто згада їх в світлих іменах, як розвіє прах степовий вітер? Він нагнувся низько до землі. Шаблю в крові об коліно витер…» Рудь шукав своїх серед вбитих. Ось, розкинувши руки, лежить його вірний козак Голуб. Сині очі дивляться в небо, вітрець куйовдить світлу чуприну. Он, вчепившися в горло комісару, неначе й тепер бореться на смерть осавул Зомчара. А тут, постріляний і поколотий красноармєйськими багнетами, вмер у бою безстрашний козак Корж, який йшов з Максимом ще з Баязету.