Книга імен

Він завмер, не знаходячи слів. Що він може пояснити їй, коли не розуміє сам?

— Девіде, ти мене чуєш?

— Чую, Мишенятко. Не можу наразі багато тобі розказати, але ти повинна в усьому слухатися Гатча. Не відходь від нього ні на крок.

— Той чоловік може повернутися?

— Він або хтось інший. — Девід скривився, наче від болю, почувши, що Стейсі заплакала.

— Я боюся. Чому ти не можеш до нас приїхати?

Її благання краяли йому серце.

— Я б дуже хотів цього, Мишеня, повір. Чого б я не віддав, аби бути зараз поруч із тобою. От тільки мені конче треба потрапити в одне місце, а воно дуже далеко. Це насправді дуже-дуже важливо. І це пов'язано з твоїм захистом.

— Як д-далеко? — розпочала вона тремтячим від сліз голосом. І тут він почув, що Мередіт вимагає дати телефон їй.

— Девіде, що, в біса, відбувається? У що ти вляпався? Тобі відомо, що якийсь йолоп мало не задушив Стейсі — просто в нашому власному дворі, намагався запхати її в багажник машини?

Девід розтулив був рота для відповіді, але Мередіт уже понесло.

— Ти хоч знаєш, що ми зараз у зашморганій Арізоні, сидимо десь у задуп'ї серед лісових пожеж? Я не можу зв'язатися з Леном, а ми планували вибратися на ту кляту родинну весільну подорож! У яке багно ти нас утягуєш?..

— Мередіт, дай мені поговорити з Гатчем, — Девід скреготнув зубами.

— Ні, спершу розкажи, що ти утнув. Ти наражаєш на небезпеку мою доньку, і я маю право знати.

— Мередіт, настає кінець світу, зрозуміло? Я намагаюся перешкодити цьому. А тепер давай мені Гатча.