В забутій країні
- Автор: Санкритьяян Рахул
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: Дитвидав УРСР
- Переводчик: Л. Ященко
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «В забутій країні». Краткое содержание книги:
У цій книзі індійський професор-єгиптолог розповідає про свою подорож до забутої країни”, розташованої десь у верхів’ях Нілу, — спадкоємиці староєгипетської культури.
Коли ви читатимете цей роман, у вас неодмінно виникне запитання: що в ньому правда, а що вигадка? Звичайно, країни, про яку тут розповідається, насправді не було і не може бути: Африку досить добре вивчено, і в ній не могла загубитися” ще не відома нам країна. Проте роман цікавий тим, що в ньому автор відтворює картину з історії Стародавнього Єгипту. Автор має на меті пробудити в юному читачеві допитливість, прагнення до наукових відкриттів і любов до мандрів.
Бій тривав недовго. Псаро, Нохрі і воїни, які встигли врятуватися, відступили й сходами подалися до головної зали. Ми залишилися самі серед трупів убитих жерців та п’ятьох солдатів Нохрі.
Однак Дхірендра не втримався і теж побіг нагору. До нас долинуло кілька пострілів, потім усе затихло: мабуть, у Дхірендри закінчились патрони.
Нохрі із своїми людьми добрався до ріки і поплив човном у свій палац.
Отже, його перша спроба загарбати Серафісові скарби зазнала невдачі.
Коли Дхірендра повернувся, я побачив у нього на плечі кров.
— Вас поранено? — спитав я.
— Так, трохи дряпнуло… Цей диявол у золотому обладунку насилу вибрався звідси. Ми були так близько один від одного, що я не міг навіть добре націлитись.
— Не забувайте, що Нохрі ще до світанку може повернутись, — сказав Дхандас, — і тоді вже ми зазнаємо поразки, бо їх буде набагато більше.
— Це правда, але не треба забувати про забобони. Цим людям нелегко підняти зброю проти тих, кого вони вважають за богів, — заперечив я.
— Ви впевнені в цьому, професоре? — спитав Чан. — Невже ви думаєте, що Псаро нічого не зрозумів, побачивши, як Анубіс стріляє з револьвера? Адже він побував у Бомбеї, Калькутті, в Патні й Бенаресі. Спектакль закінчено. Треба швидко надумувати щось — ми маємо на це якихось півгодини, не більше.
— Треба сховатися в царському палаці. Це єдине місце, де ми зможемо почувати себе безпечніше, ніж десь-інде, — висловив я свою думку.
Дхандас, який саме уважно розглядав ієрогліфи, раптом спитав мене схвильовано:
— Професоре, амулет із вами?
— Ні.
— Тоді, будь ласка, принесіть його швиденько. Мені от що спало на думку: багато з цих знаків, здається, подібні до знаків на амулеті.
Я збігав по амулет, ще не розуміючи, що може бути спільного між цими кругами та амулетом.
Коли я повернувся, пан Чан сказав:
— Вважайте, що бог магії і чаклунства розкрив цю таємницю. Все зрозуміло. Це ж не що інше, як замок із секретом, подібний до тих, які випускають в Алігарсі.[28] Треба поставити літери в певному порядку, і замок відімкнеться. Ви, професоре, держіть амулет і дивіться на перший рядок, а я повертатиму перший круг; коли ви побачите, що ієрогліф на ньому збігся з першим ієрогліфом першого рядка напису на скарабеї, зупиніть мене. Те саме ми зробимо і з іншими кругами.
Першим на скарабеї зображено Хепера. Чан почав обертати круг, на якому було багато різних ієрогліфів та малюнків. Але от з’явився Хепер, і я сказав Чанові, щоб він зупинив круг.
Потім він почав обертати другий круг, і, коли малюнок на ньому збігся з другим знаком на скарабеї, я знову зупинив його. Те саме ми зробили з третім, четвертим і п’ятим кругами. Закінчивши перший ряд, ми побачили, що напис на ньому цілком збігся з першим рядком на амулеті.
Тепер ми спробували відсунути верхній поперечний бронзовий брус. Він легко ввійшов у кам’яну стіну, біля якої стояла статуя бога сонця.
Аж зараз ми помітили, що на скарабеї стільки рядків, скільки брусів на дверях, а ієрогліфів стільки, скільки кругів.
Ми повернули решту кругів відповідно до напису на скарабеї і всунули в стіну один по одному всі поперечні бруси. Вхід до гробниці відчинено! Але перед тим як увійти до гробниці, я ще раз глянув на ієрогліфи на кругах. От що було там написано:
“Скарабей проклинає того, хто перший спробує пробратися до гробниці, і попереджає, що сам Анубіс одведе цього зухвалого блюзніра туди, де його спіткають вічні страждання”.
Серафісова гробниця складалася з кількох кімнат; стіни їхні були прикрашені кольоровими малюнками; в цих малюнках відбито різні епізоди з життя фіванського вельможі.
Саркофаг з тілом Серафіса стояв на невисокому кам’яному постаменті в кімнаті, де не було на стінах прикрас, як в усіх інших. Навколо саркофага було розставлено багато глечиків, таць та різних побутових речей, мабуть, привезених сюди з Єгипту разом з тілом Серафіса. Від їжі, що її залишили тут у день похорону, не зосталось і сліду: адже, як відомо, Серафіс був сучасник Юдхіштхіра.[29]
У другій кімнаті була статуя Серафіса на троні, а поряд стояла маленька скульптура — його душа. У цій кімнаті зберігались усі багатства Фів. Тут було чотирнадцять скриньок, повних самоцвітів; мабуть, вони коштували багато мільйонів рупій. Підлога була встелена золотими плитами однакового розміру й форми. На кожній плиті вигравіювано Серафісове ім’я.
Коли Дхандас побачив ці незліченні багатства, з ним стався напад божевілля. Він довго реготав, витягнувши шию, аж поки знепритомнів.
28
Алігарх — місто в Північній Індії.
29
Юдхіштхір — один із героїв староіндійського епосу “Махабхарата”.