![Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/3/0/1/4/0/vidrodzhennya-nacii-istoriya-ukrainskoi-revolyucii-marec-1917-r-gruden-1919-r-download.jpg)
Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.]
- Автор: Винниченко Владимир Кириллович
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Вид-во політичної літератури України
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Відродження Нації [Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.]». Краткое содержание книги:
У дні тяжкі, у дні найтяжчі нашого народу я берусь за цю роботу. Майбутність України закутано в диму крівавої ненависти, неситого зазіхання ворогів, безсилля й знесилля нашого. Важко робити цю працю в потрібному спокою.
Але в свідомости ваги істини, в свідомости значіння щирого, нелукавого й чесного виявлення подій, я вживу всіх усиль, щоб одсунути від себе всяке національне чи партійне лицеприяття, одійти від усяких особистих сімпатій чи антіпатій і розглядати весь хід нашого руху в усій об'єктивности, на яку я зможу бути здатним.
Я не хочу писати історії в академичному значінню цього слова. Це мають пізніше зробити фахові дослідувачі. Моя мета перейти через усі етапи недавно-минулого, зв'язати їх, одкинути неважне й дати суцільний образ цих і радісних, і болючих часів нашої нещасної історії.
В. Винниченко. Семерінґ, 4. VII. 1919.
— Нас Московщина ранше душила! — чути з одної юрби, — триста літ душила. І тепер ваше правительство не позволяє нам зібратися, коли ми захотіли уладити своє життя...
А доброволець Українець посто рубає без надуми:
— Російська демократія проти нас!
— Позвольте, товаришу, — м'ягко пробує хтось полемізувати, — я розумію, коли ви ще говорите про буржуазію, але сором вам говорити так про російську демократію...
— А чогож ваша демократія мовчить? І московське правительство — чи не з демократії?
— Буржуазія скрізь є...
— У нас, на Україні, нема буржуазії. У нас — одна партія, один народ.
— Російська демократія зовсім не проти домагань Українців...
— А звідки ви це знаєте? — різко перебиває доброволець.
— А звідки ви знаєте, що демократія проти вас?
Уже почулося роздражнення й люди спішно або замовкають або розходяться. Українці говорять сміливо, вільно й часто різко. Ті, що з ними полемізують, почувають себе змішаними: бо справу ставится так, що їх обвинувачують трохи не в насильствах.
— Їм з'їзд став більмом в очах, а польський з'їзд дозволений? — говорить високий український салдат — Чому нам не можна?
Крізь юрбу протискується гарно одягнений, маленький повний пан. Витягнувши вперед руку з відтятим вказуючим пальцем, він гаряче говорить сильним польським наголосом:
— Я вам скажу дуже коротко: польський з'їзд скликується для того, щоб усадити ніж у груди німцеві. А український з'їзд — для того, щоб усадити ніж у спину великої російської революції... Більше я вам нічого не скажу!... — Він круто повертається на каблуках і швидко йде від натовпу.
В одній юрбі підстаркуватий жид-ремісник з Великої Васильківської пробує змагатись:
— Я так думаю, що всі називаються „русскіє”: і українці, й поляки, й жиди, й вірмени — я уважаю, що все „русскіє”...
Іроничний сміх.
— А ви історію знаєте? — сиплеться на його град питань.
— Ні, — змішано відповідає той, — історії не знаю...
— Ну, то вперед довідайтеся, а потім говоріть...
Той самий спір у другій юрбі. Обступили російського ремісника.
— Та що ви говорите? Корінь „русскаго” народу се українці, як хочете знати, а північні народи се галузі...
І знову:
— А історію знаєте, читали?
— Читав...
— Ну, й багато-ж знаєте! Прочитайте ще! Салдат великорос стоїть проти салдата українця. Спорять і зачинають сердитися:
— Що ж то буде, — говорить великорос, — всі зачнуть відокремлюватися, українці, Литва, Сибір... Ви хочете всіх звідси вигнати...
— Товаришу! Ви говорите дурниці! Ви не читали нашої проґрами.
— Які дурниці, коли я сам чув: і то наше й то наше... Вчора на станції кричать: „І станція наша!”. Чому ми від вас не відокремлюємося, а ви хочете від нас відокремитися?
— Що?! — дивується українець.
— Я говорю: чому ми вас не кидаємо, а ви хочете нас кинути? Українець вибухає:
— Та йдіть собі, куди хочете! Геть на всі чотирі! Ми вас не тримаємо! Ще з-заду дамо копняка!
Вибухає й великорос: важко дихаючи, обидва міряють одне одного недобрими поглядами.
— Та ви не хвилюйтеся, товаришу! — поволі відзивається великорос.
— Ну, й ви так само заспокойтеся! — з притиском говорить українець.
І цілий день бурилося це людське море розхвильованих пристрастей. І думалося: далеко ще до повної перемоги ідей соціалізму...
Перед Музеєм також салдатське море. Тут видаються карти вступу на з'їзд. Черга почалася від 1-ої ґімназії і тягнулася у діл давньої стіни з залізними ґратами.
— Ось тобі й заборонили з'їзд! Дивіться, як народ іде хмарою! — весело говорить добре збудований солдат, що обливається потом від палячих промінів сонця.
Народ прибуває. При вході до Музею зібралася величезна юрба й ніяк не може дістатися до середини. Величезний вестібюль Музею гуде. Гомін відбивається відгомоном десь нагорі від тисячі голосів, від тупоту тисяч ніг військових людей, що входять і виходять. Під стінами за столами писарі безпереривно пишуть сині членські карти й дають пояснення... А нагорі засідав Військовий Ґенеральний Комітет, куди приходять за розв'язкою ріжних орґанізаційних справ.
* * *
О 5-ій год. Народній Дім переповнений. Величезна густа юрба лишається на вулиці. Не всі делеґати з синіми картами попадають сюди, а тим, хто хотів би бути присутним яко публіка, відмовляють: