Проти червоних окупантів (частина 2)
- Автор: Гальчевський-Войнаровський Яків
- Год: 1942
- Язык: украинский
- Год: Українське видавництво
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Проти червоних окупантів (частина 2)». Краткое содержание книги:
Щоб був слід нашої гостини в Багринівцях, сотник Ковбасюк дав наказ підпалити будинки волосного комісаріату. При світлі пожежі ми виїхали з Багринівець через село Микулинці, а на постій стали над шляхом Винниця — Літин напроти села Дашківці. Тут я переїздів всього один раз, тому болвшевикам не могло, на їхню думку, нічого на цім шляху загрожувати. З лісу вискакували мої козаки і затримували підозрілих типів — большевиків, комуністів та впроваджуй в ліс. Піших і з підводами, які не викликали підозрінь, козаки пропускали, не показуючись їм. Наглядач з дерева на шляху дає знаки; довідуємось, що їде чота кінних, попереду яких посувається особове авто так, щоби кінні не відстали. Большевики їдуть з Літина в напрямі Винниці. Хутчій ставимо в корчах кілька ручних кулеметів і стрільців. Один кулемет стрілятиме до авта, а решта по чоті кінноти. Вже рівняються з нами. Вогонь! Падає кілька кінних, авто додає газу і, простріляне, зникає. На шляху лежать 3 коні і б большевиків. Деякі ранені конають. Забираємо хутчій зброю, здіймаємо сідла. Одному раненому башкірцеві прострілена нога в коліні. Питаємо, хто вони, звідки, і куди їдуть? Яке було моє здивування: чота — це охорона Прімакова — командира корпусу кінноти з Винниці. В авті їхав Прімаков зі своїм начальником штабу та ад'ютантом. От, чорт! Коли б знаття, то треба було стріляти з усіх ручних кулеметів до авта. Найкраще було їхати на зустріч цілим відділом. Поки розмова, то шофера можна було застрілити, щоб не пустив на пробій самоходу через коні, а Прімакова треба було б виволікти і розстріляти просто на шляху. Ну, пропало!
Не ждемо вечора, бо можуть з Винниці з'явитись панцирні авта і т. Ін. Їдемо в день через шлях на схід. Прямуємо на село Пеньківку. Ліворуч бачу родинне село Гуту-Літинську. По цих полях я бігав і їздив безжурним хлопчиком, а тепер оминаю село, як вовк, здалека. А так хотілося б побачити стару матір, взяти в обійми і обцілувати її спрацьовані руки! Геть сентнменти! Мій приїзд нав хутори і зустріч з селянами та мамою підпише їм всім смертельні присуди. В пенківськім лісі ми почуваємось добре. Після ліквідації сексотів Пеньківка знову прийняла обличчя національне. Це приклад, як кілька виродків потрапить держати в руках свідоме село, що поклало на вівтар Батківщини більше 25 молодих і юнаків. Ці хлопці згинули в боях під прапорами української армії.
Далі наша дорога веде на Кипорів Яр. Довіюсь, що чрезвичайка в Бруслинові забрала кілька десятків молодих людей і вивезла до Винниці. Між ними є кількох інтелігентів. Ми є врешті на Кипоровім Яру, де стаємо на постій. Поповнюємо своє озброєння з нашого таємного магазину: беремо ручні гранати і набої до крісів та кулеметів. Висилаю в село Слобідку і хутори, довідатись про Ониська Грабарчука: є він з козаками в цім районі. Вже гонили за ним червоні майже щодня. За кілька годин Онисько довідався про моє прибуття й зі своїми козаками почав шукати нас в лісі. Врешті прибув до нас і привіз зі собою аґентку з винницького ІПУ — лотишку. Це була жінка років 30, лице в сильних веснянках, низька, кремезна й ще до того вагітна. Йшла по лісі просікою і співала цілий голос. Здибали її козаки в большевицьких одягах, і вона не знала спочатку, що казати, але жіночим спритом зорієнтувалась, що то повстанці. На допиті жандармерії лотишка каже, що вона жінка отамана Лиха, що її чекісти арештували, знасилували, тому й вагітна. Коли ми не віримо, го вона заявляє, що має документи, які свідчать, що вона сиділа в льохах ІПУ. І дійсно мас гаку посвідку, що така-то жінка от. Лиха була арештована й звільнена від закидів вини.
Посвідка посвідкою, але чому вона, як жінка українського отамана, говорить по московськи. Тепер пор. Кохан пошукає у неї інших документів У крайці спідниці, пошитої з кропивного мішка, знаходять жандарми шовкове „удостовєреніє", яке стверджує, що дана особа є аґенткою винницького ҐПУ. Все ясне. Що з нею робити? Вона вагітна. Розум каже поступити з аґенткою по праві суворого часу, але скликую Суд при Штабі і віддаю їм цю немилу справу. Кілька годин триває справа лотишки, а вечором її таки повішено.