Хроніки Нарнії: Кінь і хлопчик

Сурми! Нарешті! Коні рвонули з місця і риссю кинулись уперед. Угорі на вітрі лопотіло знамено. За мить загін опинився на невисокому узвишші, з якого було добре видно невеличкий замок з багатьма башточками. Ворота замку зачинено, опущено ґрати. На жаль, навколо замку не було оборонного рова. Захисники зайняли позиції поміж зубцями муру — здалеку вони здавалися маленькими мурашками. Перед ворітьми замку згромадилося кілька десятків калорменців: вони з усієї сили розгойдували велетенську колоду і гатили у браму. Головна частина війська Рабадаша уже спішилась, готуючись увірватися досередини, як тільки упадуть ворота. І тут Рабадаш побачив нарнійців, які мчали з гори. Та калорменці були дуже добрими воїнами. Шаста не помітив, коли вони встигли знову осідлати коней, а враже військо вже вишикувалося в лаву і рушило нарнійцям назустріч.

Супротивники галопом мчали один на одного. Відстань між лавами стрімко скорочувалась. Воїни вихопили мечі і піднесли щити. Губи ворушилися, проказуючи останні молитви, зуби стиснулися у скрайній напрузі. Шаста відчував страх, проте сказав собі: «Якщо ти злякаєшся зараз, то потім боятимешся усе життя. Тепер або ніколи!»

Та ось супротивники зійшлись і розпочався бій. Шаста не розумів, що діється, бо все довкола змішалося і потонуло у галасі. Звідусіль посипалися удари. Хтось вибив Шасті з рук меча. У цій веремії він випустив вуздечку і відчув, що падає, але в останню мить помітив, що у його бік летить спис. Хлопець нагнув голову, намагаючись ухилитись від удару, і — злетів з коня, а тоді…

Але годі переповідати враження Шасти: він узагалі мало тямив у воєнних справах. Аби збагнути, що там насправді відбувалося, ліпше перенестися за багато миль від поля бою — до пустельника. Пустельник саме сидів у тіні крислатого дерева на березі ставка і пильно вдивлявся у водну гладінь. Із ним були Бругу, Гвіна та Аравіса.

Річ у тім, що через плесо ставка пустельник міг бачити, що діється у світі, за стінами його зеленого скиту. У воді, немов у дзеркалі, відбивалися залюднені вулиці далеких міст, що лежали ген на південь від Ташбану. А ось до Червоної Гавані на Сьомому Острові прибув корабель, а ось у Західному лісі, що між Ліхтарною Пущею та Телмарам, на мандрівця напали грабіжники, а ось дикий звір сховався у засідці, чатуючи на здобич. Пустельник ні на мить не відходив від ставка, бо знав, що у цей день вирішується доля Верхоландії. Аравіса, Гвіна та Бругу теж не спускали очей з води. Їм було цікаво спостерігати за чарівним плесом, бо у ньому, замість неба і дерева, під яким вони сиділи, пропливали якісь зображення. Але роздивитися докладніше друзі не могли, бо зображення увесь час змінювалися. А ось пустельник умів їх читати й описував друзям, що йому вдалося побачити. Перед початком бою пустельник говорив:

— Бачу орлів, двох… ні, трьох. Вони ширяють над ущелиною, що біля гори Буревісниці. З ними найстарший над усіма орлами. Вони чують запах битви. Ось вони кружляють над Анвардом… зараз відхилилися трішки на схід… а тепер сховалися за Буревісницею. Ага… зрозуміло: Рабадаш і його люди звалили величезне дерево, пообрубували гілки і тягнуть до замку. Таран. Вони вибиватимуть ворота. Вчорашня невдача чогось їх таки навчила. І все ж, якби Рабадаш мав голову на плечах, то наказав би своїм людям зробити драбини для штурму. Але це довго, а він надто нетерплячий. Дурень! Найліпше було б йому повернути своїх людей назад, до Ташбану: він-бо розраховував на швидкість і раптовість, а його нічний напад зазнав невдачі… Вони підтягнули таран під браму. Лучники короля Люна обстрілюють їх із мурів. П’ять калорменців упали. Решта підняли догори щити. Рабадаш віддає наказ штурмувати замок. З ним його найдовіреніші вельможі, люті шаленці-тархани зі східних провінцій. Бачу їхні обличчя. Там Корадин із замку Тормунт, а ось Азруг, Члемеш та Ільгамуг-кривогубий, а ще високий тархан із червоною бородою…