Третя Залізна дивізія
- Автор: Удовиченко Александр Иванович
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: Червона калина
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Третя Залізна дивізія». Краткое содержание книги:
На інших українських фронтах ситуація була наступна:
Проскурівська група ледве трималася на лінії Ярмолинці — Городок — Гусятин, але вперто боронилася рештками своїх сил. Одна з галицьких бригад мала наступати на ст. Чорний Острів, у тил ворога. 2-га дивізія все ще була в районі м. Копайгород. До неї прилучилися повстанська група отамана Юрка Тютюника, силою 3 500 повстанців, і повстанський відділ Павловського — до 200 піших і кінних повстанців. У той спосіб, наша Жмеринська група так поважно зміцнилася, що була в стані поновити наступ на ст. Жмеринка. Штаб армії вагався, кого саме призначити командиром цієї групи. Нормально повстанці повинні були підлягати командирові дивізії, але цей к-ир, отаман Божко, був відомий як самодур і авантюрист, на якого покладатися було годі; крім того, його дивізія була значно меншою від повстанської групи Тютюника (800–900 багнетів). От. Ю. Тютюник був тоді ще маловідомий як командир, але відомий як людина амбітна й дуже популярна серед своєї численної групи. Штаб армії розв'язав проблему командування в той спосіб, що наказом підпорядкував ту нашу Жмеринську групу Комдиву 3, полк. О. Удовиченкові. Цей наказ видано без належних директив, бож до того часу Комдив 3 мав діяти в південному напрямку — Вапнярка — Одеса, тоді, як от. Божко в протилежному — на Жмеринку. Отже, несподівано, Комдив 3-ої опинився в ролі командувача Східнім фронтом, не мавши для керування ані відповідного апарату, аш засобів… Найбільше він турбувався ставленням до його наказів отаманів — Божка і Тютюника. От. Божко не любив нікому підлягати й виконувати чиїсь накази, а Тютюник був для Комдива людиною, терра інкогніто". Дяка Богові, за кілька днів становище наше на Проскурівському фронті покращало й от. Божко та Тютюник були підпорядковані безпосередньо Командувачеві армії.
Напружений стан очікування на контр-наступ червоних усе збільшувався. Його удару можна було сподіватися з Томашполя на Джурин і зі ст. Рахни на Мурафу, отже, на обидва крила дивізії, Похід 9 Стрілецького полку на Могилів ослабив сили дивізії. Тепер, після блискучого виконання ним свого завдання, йому наказано повертатися форсовним маршем, до м. Мурафа, через м. Чернівці. У Могилеві полк. Шандрук мав залишити невелику залогу, що її основою став кадр Брацлавського полку. З наказу штабу армії, кадр цей відокремлено від 9-го полку, з метою зорганізування полку повного складу. Наказ цей був хибою, бо на фронті 3-ої дивізії була загрозлива ситуація й дивізія сама потребувала поповнення, а не зменшення свого бойового складу. Але наказ виконано.
Тимчасом 7 і 8 полки тримали перший м. Мурафу, а другий — м. Джурин. Поскільки це було можливим, козаки відпочивали, приводили себе до порядку, поповнювалися місцевим селянством і знаходили час на муштру. Не зважаючи на те, що очікували ворожого наступу, були спокійні й у доброму настрою; приємно кидалася у вічі досконала дисципліна. Праця штабу дивізії була надмірною. Вислано численних розвідачів у запілля ворога, зв'язкових до повстанців, врешті проблема господарського характеру — хліб, живність, спорядження, виряд тощо — вимагала напруженої праці.
У половині липня прийшов час, коли треба було остаточно вирішити питання: боронитися, себто чекати на атаку ворога, чи попередити його й самим заатакувати. Комдив рішився на те друге. У першу чергу треба було розбити ту групу червоного війська, що загрожувала дивізії від ст. Рахни. 10-го червня Комдив наказав: не чекаючи на поворот 9 полку, 3-тя дивізія переходять до наступу. 7 Синій полк наступав на ст. Рахни; 8-му Чорноморському полкові підготовитися до наступу в напрямку на м. Томашпіль. Полковій розвідці Чорноморців докладно виявити сили ворога і його розташування в тому напрямку.