ЖАРТ. Із життя психів
- Автор: Винокурова-Садиченко Татьяна
- Язык: украинский
- ISBN: 966663192X
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «ЖАРТ. Із життя психів». Краткое содержание книги:
Мама говорила, а Інка робила вигляд, що уважно її слухає. Тепер це було неважко. Інці подобалося, що мама щаслива. Мама повинна бути щаслива. Все, як завжди. Ми, жінки, - це ого-го, ми їм покажемо, де козам роги правлять. Ну, звичайно, погоджувалася Інка і думала: «Коли і самі кози прийдуть до воза».
Коли мені було п’ятнадцять… - казала мама. Інка уважно дивилася на неї, потихеньку попивала вино й ні про що не думала. Останнім часом це ніпрощонедумання стало для неї звичною справою.
- Знаєш, доцю, ми всі такі різні…
Ого, це щось новеньке.
- Хто - ми, мамо?
- Ми - люди. Ми різні, та є у нас одна погана сторона. Гадаю, в усіх вона є.
- Що за сторона? - зацікавилася Інка.
- Найгірша наша сторона: ледача, дуже легка, занадто легка, поблажлива. Та, що пхає най-легшим шляхом. З цією стороною своєї вдачі, доню, потрібно боротися, не давати їй владу над собою. Інакше ти прийдеш ні до чого. В кінці легкої дороги немає нічого. Попрямувавши нею, ти прийдеш ні до чого. І твоє життя буде змарноване. Завжди вибирай ту дорогу, в кінці якої - мета. Дорогу найважчу, завжди опирайся цій стороні…
Інка давно це підозрювала. А тепер майже впевнилася в цьому. Матуся, ріднесенька її матуся, вважала своє життя змарнованим. Все ж таки, мабуть, кохала вона того свого сина тракториста, не Інчиного м’якого татуся, а сільського хлопця із грубими руками і, либонь, із такими ж манерами. Проте захотілося їй чогось легшого, ніж доля якоїсь там доярки. От і рвонула до міста із першим же впольованим «городським». Подалася в інтелігенцію, а це було не її покликання.
Та не це зараз хвилювало Інку. Той малесенький черв’ячок, що гриз ізсередини, тепер перетворився на добрячу зміюку.
Що ти думаєш про цю сторону, Богдане, обережно спитала вона.
А що ти думаєш, кицю, з приводу «всі жінки - відьми» і «коли мені було п’ятнадцять»?
Інка подумки посміхнулася йому, тому що це був жарт. Богдан був жартівник, - веселий, легкий, поблажливий.
Янгол (10)
Василь Анатолійович зайшов до Дмитра. Психа ніде не було видно. Лікар звично зазирнув під койку.
- Дмитре, - прошепотів він, - це я.
- Хто «я»? - обережно спитали звідтіля.
- Василь Анатолійович, - відповів він і про всяк випадок пояснив, - твій лікар.
- Китайця немає? - спитав Дмитро.
Лікар уважно озирнувся довкола:
- Немає. Чисто. Вилізай.
Дмитро виліз, теж уважно озирнувся і, заспокоївшись, умостився на ліжку.
- Тільки не сідайте коло вікна, - попередив він, - китаєць може помітити вас із вулиці.
- Дмитре, - усміхнувся лікар, - ну, я ж тобі вже пояснював: лікарня охороняється, під вікнами стоїть варта.
Дмитро похитав головою, гірко посміхнув-ся:
- Ви охороняєте себе і нас від нас самих, та не від небезпеки ззовні.
Ач, який розумний! Либонь, від Янгола набрався.
- Твій китаєць - ти сам, - завчено розпочав лікар, - твій страх. Він сидить у тобі. Ми разом виженемо його, й тоді не потрібна буде охорона. Ані ззовні, ані зсередини.
- Ви не розумієте! - вигукнув Дмитро. - Він є! Він справді є! Він ходить за мною!
- Добре, - погодився лікар, - заспокойся, Дмитре, я тобі вірю.
- Не вірите, - насупився той.
- Вірю. Тому і прийшов до тебе з пропозицією.
Псих усе ще насуплено, але трохи й зацікавлено поглянув на нього.
- Як ти дивишся на те, - вів далі Василь Анатолійович, - що ми зараз удвох підемо до нашого Янгола і порадимося з приводу китайця з ним? Він же янгол, він повинен чимось допомогти.
- Я вже намагався, - знизав плечима Дмитро, - він нічого не зможе, поки не полетить.
- Спробуймо ще раз.
Він замислився, потім знову знизав плечима:
- Спробувати можна, тільки навряд чи з цього щось вийде, лікарю.
Тим часом у Янголові двері знову шкрябалися.
- Янголе, - прошепотіла Мила, - не спиш?
- Заходь, - сказав він.
- А казав, що ранками спиш, - образилася вона, пропускаючи до кімнати свій почет.
- Не спиться зараз, - відповів він.
Він лежав на койці й дивився у стелю. Мила вмостилася поруч. Її друзі посідали на підлозі, а Телевізор виліз на підвіконня.
- Сьогодні увечері вона допише, - повідомила Мила.
- А як же причина? - спитав Янгол.
- Причину довелося вигадати, - винувато посміхнулася вона, - вийшло трохи незрозуміло, але вона вийшла сама по собі, я не притягувала її за вуха, вона просто написалася…
- Що ж за причина? - поцікавився він.
Відповісти Милка не встигла, тому що до палати зайшли Василь Анатолійович із Дмитром.
- Людочко, - здивувався лікар, - і ти тут?