Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва [Inventing Eastern Europe: The Map of Civilization on the Mind of the Enlightenment - uk]

— Eh, bien, батюшка (mon petit père), — засміявся він. Ця молода черкеска належить чоловікові, який дозволить мені розпоряджатися нею, і коли ви будете в Петербурзі, я вам її подарую.

— Дякую вам, — сказав я. — Я не прийму подарунка, бо гадаю, що такий вияв почуттів видався б мадам де Сеґюр вельми дивним 44.

Ця розмова невимовно схожа на діалог двадцятирічної давнини між Казановою та російським офіцером, коли вони вперше побачили Заїру, з тією різницею, що черкеска була подарунком, а не закупом, і в ролі офіцера виступала найвпливовіша людина Росії. Ця подібність свідчить, що в основі таких діалогів лежали стандартні уявлення XVIII сторіччя про Східну Європу, що їх XIX століття позичило з мемуарів Казанови та Сеґюра.

Черкеси походили з Кавказу, що лежав на кордоні між Європою та Азією. Рабство збереглося в черкеському суспільстві навіть у новітні часи, і тому Сеґюрова черкеска, напевно, була рабинею, бо її могли запропонувати як подарунок. Трагедія Марі-Фелісіте полягала в тому, що її прийняли за «найпригніченішу рабиню», але тепер сам Сеґюр, завдяки незбагненній і неймовірній подібності між жінками Західної і Східної Європи, сплутав власну дружину з рабинею. Делікатно і з легкою іронією відмовившись від подарунка, адже дружині він видався б «вельми дивним», він підкреслив (113) перевагу західноєвропейської цивілізації ще виразніше, ніж Казанова, який таку пропозицію прийняв. Насправді привабливість пригод мандрівників Східною Європою полягала почасти у тому, що вони мали змогу володіти рабами. Читачі могли уявляти, що прийняли дарунок разом з Казановою або відмовилися від нього разом із Сеґюром, але в будь-якому разі обидві фантазії тісно пов’язувалися.

Сеґюр невдовзі побачив, що Потьомкін цілком по-східному образився на відмову від подарунка. Він звинуватив француза у «нещирій делікатності», й Сеґюр був змушений згодитися на будь-який інший подарунок.

Він привів мені калмицького хлопчика на ім’я Наґун, що скидався на справжнісіньку маленьку китайську фігурку, яку тільки можна було уявити. Я певний час опікувався ним, його вчили читати, але коли я повернувся до Франції, графиня де Кобенцль (дружина австрійського посла в Санкт-Петербурзі. — Л. В.), якій дуже сподобався хлопець, вмовила мене віддати його їй, що я і зробив. У мене вдома досі є портрет цього маленького татарчука 45.