Країна Моксель, або Московія. Книга 3
- Автор: Билинский Владимир
- Серия: Країна Моксель #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Країна Моксель, або Московія. Книга 3». Краткое содержание книги:
Читач дізнається, чому в офіційній радянській історіографії замовчувалася правда про московитів і Московське князівство.
Книжку можна рекомендувати студентам і викладачам вузів як навчальний посібник.
Ще перед штурмом Бахчисарая, коли армія Мініха перебувала в Гйозлові (Євпаторії), із Санкт–Петербурга прибув гінець, який прорвався до фельдмаршала зі спеціальним військовим загоном генерала Леслі. До речі, це був єдиний (інших не посилали) загін, який пробився в Крим до армії московитів. Як бачимо, тут ідеться не про налагоджену допомогу діючій армії, а про поодинокий випадок. Тобто про спеціально посланий невеликий військовий загін на 200–300 шабель. Якщо б армія мала не обмежене бойове завдання, а завдання завоювати Крим, то зрозуміло, що в операції була б задіяна і друга армія генерал–фельдмаршала Лассі, яка перебувала на той час в районі Азова. Врешті–решт, у Перекопі стояла б звичайна військова дивізія, котра забезпечувала б постачання армії Мініха. Однак нічого подібного не відбувалося. Отже, перед армією Мініха не стояло завдання завоювати Крим або, принаймні, завдання знищити армію кримського хана. Це очевидно.
Ми не знаємо, які кримські архівні матеріали в році було спалено, а які — вивезено до московських сховків. Єдине, що точно відомо, — не всі вони були знайдені і не всі вивезені в Московію. Швидше за все, найцінніші документи Кримського ханства, зокрема ярлики Золотої Орди, Шертні (Клятвені) грамоти кримських васалів, договори різного змісту та інші цінні державні акти збереглися в особливо таємних сховах. Як побачимо, чимало з них уціліло.
Немає сумніву, що копію Петрової фальшивки було використано за призначенням: підкладено або до певних кримських документів, що зберігалися відкрито, або до вивезених у Москву архівів.
Генерал–фельдмаршал Мініх виконав своє головне завдання — захопити ханські архіви, тому вже у перших числах серпня 1736 року пішов із Бахчисарая, а 16 серпня покинув Перекоп і з рештками пошарпаної армії вирушив у Гетьманську Україну.
«Таким чином закінчилася ця кампанія, під час якої загинуло більше половини нашої армії, без жодної істотної користі для Росії (Московії. — В. Б.)… Імператриця нагородила Фельдмаршала багатими маєтками в Україні та Ліфляндії»[82, том 1, с. 177–185].
Кожна розсудлива людина помітить безглуздя походу московської армії в Крим 1736 року. І, звичайно, за такий воєнний похід, коли втрачено більш ніж половину армії, а мети не досягнуто, полководців не нагороджують. Ось чому наближена до влади еліта московитів вимагала від імператриці Анни Іоанівни покарати Мініха за невдалий, бездарний похід. Однак імператриця була іншої думки про воєнний похід Мініха до Криму. Вона не могла відкрито говорити про таємний передсмертний заповіт Петра І: вилучити або знищити ті кримські документи, які принижують Московію та її правителів. Серед них — Акт про капітуляцію армії Петра І в 1711 році.
Мабуть, частина кримських архівних документів все ж потрапила до рук Мініха, і їх переправили в столицю. Швидше за все, ганебний для Петра І Акт про капітуляцію його армії в Прутському поході було доставлено Анні Іоанівні. Саме тому головне завдання операції 1736 року (у розумінні імператриці) вважали виконаним. Бо всі інші цілі військового походу Мініха були другорядними і служили прикриттям для головної.
Імператриця отримала у свої руки не всі документи, що її цікавили. Ось чому в 1737 році відбувся повторний похід до Криму армії генерал–фельдмаршала Лассі. Між іншим, він більше не навідувався ні в Євпаторію, ні в столицю ханства — Бахчисарай. Його цікавили інші старовинні міста кримських татар, зокрема Карасу–базар. Отже, щось шукали! До речі, у воєнному поході Лассі.
1735 року проти його ідеї йти в глиб Криму, на Карасу–базар, виступили практично всі генерали, включно з його заступником — принцом Гессен–Гамбурзьким Антоном–Ульріхом, ще одним майбутнім генерал–фельдмаршалом Московії. Проте Лассі був непохитним. Він навіть пригрозив генералам висилкою з армії. Хоча вони пропонували розумне рішення: «спустошити Крим окремими загонами, залишаючи головні сили біля Перекопу» [82, том 1, с. 237].
Як бачимо, не спустошення Криму і знищення армії хана було головним завданням московитів у походах 1736–1737 років. Звичайно, ніхто, крім головнокомандувача та спеціально призначеної імператрицею для роботи з секретними документами особи, про головну мету воєнного походу не знав. А в такому випадку діяти «окремими загонами» не можна. Слід було власними очима особисто переглянути абсолютно всі кримські стародавні документи і або спалити їх, або вивезти в Московію. Що й чинили посланці московської імператриці під наглядом і прикриттям генерал–фельдмаршалів Мініха і Лассі.
До речі, обидва майбутні генерал–фельдмаршали були запрошені в Московію особисто Петром І і належали до його улюбленців, а Лассі, будучи полковником «Оланецького драгунського полку, брав участь у Прутському поході» і в 1720 році з рук царя отримав грамоту про підвищення до генерал–поручика.