Арсен
- Автор: Роздобудько Ирэн Виталиевна
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: «Грані-Т»
- ISBN: 978-966-465-383-8
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Арсен». Краткое содержание книги:
Нова повість відомої письменниці Ірен Роздобудько розповідає про дорослішання, життєво важливі трансформації в свідомості й пошук моральних орієнтирів у житті.
Вирішив перепочити і ще раз зазирнув до коробки. До дна було щільно припасовано ще один папірець.
Я перевернув коробку, постукав по ній — звідти випала фотокартка! Мабуть, дід Олег її просто не помітив, коли відкривав коробку вперше.
З хвилюванням я розглядав світлину. На ній, мов із туману, проступало дві постаті — юнака й дівчини. Одразу ж упадало в око те, що пара була неймовірно красивою. Особливо дівчина. Очі у неї були — не брешу! — майже на півобличчя. Біляве волосся хвилями спадало на плечі. Вона була у світлій сукні й маленькому мереживному капелюшку з бантиком. У тонкій руці тримала гаптовану бісером сумочку. З під складок довгої сукні виглядали такі ж світлі чобітки з бантиками. Дівчина була тоненькою, мов тростинка. Вона посміхалася.
Юнак дивився серйозно. Його рука лежала на плечі дівчини. Він теж був красивим — високим, струнким, в елегантному чорному костюмі з білою смужкою. З охайно зачесаним назад волоссям. Його риси здалися мені знайомими. Він був схожим на діда Олега і… трошки на мене, якби мені було років двадцять.
Я здогадався: це був знімок Арсена і Нійолє.
Так ось якими вони були! Молодими, гарними, закоханими…
Мабуть, сфотографувалися перед поверненням додому. Ще не знаючи, яка доля їм випаде. Я зітхнув і поклав світлину поруч із аркушами.
Знову взявся до розглядання літер і слів.
І прийшов у відчай. Сидів, втупившись в аркуші, мов очманілий. Нічого не зрозуміло. Суцільні чорнильні плями і невідомі літери.
А потім мене мов струмом вдарило: це писала Нійолє! Вона ж була родом з Прибалтики! З Литви! Ось чому ніхто досі не зміг прочитати цього листа!
Але ж — як його прочитати? Я замислився. Звісно, якби я був у себе вдома, побіг би до книгарні в пошуках словника. Або до бібліотеки.
Тут теж є бібліотека, але навряд чи там знайдеться словник литовської мови. Як бути?
І мені на думку спав… Інтернет. Там є все. Має бути і литовський алфавіт, і програма перекладу. Але де знайти Інтернет у селі? У кого він може бути?
Звісно, у когось із мешканців є комп’ютери. Можливо, навіть, у багатьох. Може, є і в бібліотеці, й на пошті, й у сільській раді. Але хто мене туди пустить? Певна річ, є комп і у Федора. Але ж я з ним посварився. До того ж, треба буде просити — а як попросиш, якщо ми тепер вороги? Або він, судячи з усього, запросить за послуги чималі гроші. Цю ідею я відкинув.
І одразу прийшла інша: комп'ютер має бути в БРТ! Звісно! Адже Яків Степанович — науковець. Мені одразу ж закортіло бігти до БРТ. Я вже навіть скочив і почав збиратися. Але поглянув на годинника і жахнувся — на вулиці глупа ніч! Треба дочекатися ранку, піти до Айрес, попроситися до компу. Вона не відмовить — це точно. Але як дотягти до того ранку, якщо переді мною лежить ключик до таємниці? Ох…
Що я знаю про литовську мову, — подумав я? Зовсім нічого. В школі ми вчимо англійську. Отже, поки що ці аркушики, списані нерозбірливим почерком із багатьма чорнильними «сльозинами», для мене суцільна загадка.
Але я мушу її розв'язати!
Шкірою відчуваю, що саме тут і криється таємниця Макарового золота…
Не пам’ятаю, як я провів залишок ночі й ранок! Чесно — не пам'ятаю.
В голові цокав годинник: шоста година ранку, сьома, восьма… На старт!
Із-за столу зірвався, ледь надкусивши налисник, крикнув з порогу бабусі, що повернуся пізно. Навіть мала Нійоле не змогла мене наздогнати.
Мчав до БРТ, мов торпеда. Мало не протаранив хвіртку — аж лобом об неї стукнувся.
— Комп є?!! — задихаючись, кинувся до Айрес.
— Є. А що трапилося? — запитала вона.
— Мені треба годинку-дві посидіти… Дуже треба. Питання життя і смерті!
Вона не стала розпитувати, а одразу повела до кімнати. Чудова дівчина, — ще раз із вдячністю завважив я.
Увімкнула комп. І делікатно вийшла. Чудова, чудова дівчина…
Я набрав потрібне: «Українсько-литовський словник».
І поринув у читання. Якби за цим заняттям мене побачила наша вчителька мови та літератури, впала б зі стільця. «Арсене Іванюк! — сказала б вона. — Певно, щось здохло в лісі — ти вчиш нову мову на канікулах?? Гадаєш, тобі це вдасться?!»
Правду кажучи, я не був у цьому певен. Замислився — з чого почати. І зробив так.
Узяв аркуш паперу (папір та олівець я приніс із собою), вивів на ньому весь алфавіт від «а» до «я» українською мовою. А потім почав виписувати навпроти кожної літери литовський алфавіт. Виписав. Що ж далі?