Споконвічна земля
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #1
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Видавництво імені Олени Теліги
- ISBN: 978-966-355-108-1
- Жанр: История
Электронная книга - «Споконвічна земля». Краткое содержание книги:
Книга адресується широкому колу читачів: науковцям, викладачам вишів, шкільним учителям, студентам, учням старших класів і всім, хто бажає знати правду про минуле.
Звідти ж прибув він до Батия на Волгу..» [18, с. 405].
Одразу ж зазначимо: до цього літописного опису подій вкинуто московитами значну кількість «доважків брехні», щоби принизити русича Данила Галицького перед вигаданим Олександром Невським та його батьком — Ярославом (хоча той загинув у Германії в 1241 році).
Звернімо увагу: Данило Галицький навіть не потрапив до володаря улусу Мауці, він же — Бувал (Мовал), а прямо від якогось татарського тисячника Куремси поїхав до хана Батия. За першим написанням Літопису Руського Куремса не був ханом. Слово «хан», взяте в дужки, додане до імені «Куремси» під час перепису літопису. Та це не головне. Головне те, що звичайний тисячник улусу хана Бувала не мав права вирішувати чи направити когось до хана Батия в обхід володаря улусу Мовала (Бувала, Мауці). Це азбучна істина.
В той же час Данило Галицький у Куремси зустрів «Цесарів, і князів, і вельмож, що приходять (до них)…». І жодного слова — хто такий Куремса. Оскільки в одному улусі у 1250 році не могло бути два володаря, то, звичайно, Куремса простий тисячник улусу Мауці (Мовала).
Цьому є доказ у праці Плано Карпіні «История Монгалов, именуемых нами Татарами». Послухаємо:
«Ехали же мы через всю страну Команов, представляющую собою сплошную равнину и имеющую четыре большия реки: Днепрь (Neper), возле которой, со стороны Руссии, кочевал Коренца, а с другой стороны по тамошним степям кочевал Мауци (Мовал, Бувал. — В. Б.), который выше Коренцы; вторую — Дон, у которой кочует некий князь, по имени Картан, женатый на сестре Батыя; третью — Волгу — эта река очень велика у нея переходит с места на место Батый; четвертая называется Яик (Іаес), у нея переходят с места на место два тысячника, один с одной стороны реки, другой — с другой стороны. Все они зимою спускаются к морю, а летом по берегу этих самых рек поднимаются…» [19, с. 48].
Як бачимо, вподовж усіх чотирьох великих рік кочування відбувалося з півдня на північ, не пересікаючи річки. З надходженням весни табуни й отари худоби рухалися на північ, а починаючи з серпня місяця — вирушали на південь, до моря.
За описом Плано Карпіні, він з Києва добирався до Канева, а потім — Правобережжям, у супроводі татар на чолі з Міхеєм, до першої застави татар, тобто до сучасного міста Дніпропетровська. Звідкіля усю делегацію Папи Римського на чолі з Плано Карпіні провели до тисячника Коренци. Про цього тисячника Плано Карпіні написав:
«А этот вождь (Коренца. — В. Б.) является господином всех, которые поставлены на заставе против всех народов Запада, чтобы те случайно не ринулись на них неожиданно и врасплох…» [19, с. 47].
Цією фразою посол Папи Римського зайвий раз засвідчив, що у 1246 році Золота Орда вважала своїм західним кордоном річку Дніпро і саме на Дніпрі тримала свою порубіжну варту.
Тому не вигадуймо зайвого!
Те саме стверджує і Літопис Руський, замовчуючи деталі. Бо з Переяслава Данила Галицького повезли до Куремси. А в Плано Карпіні тисяцького Куремсу пойменували — Коренца. Що цілком зрозуміло. Але на порубіжному кордоні (Дніпрі) міг бути тільки один командувач (керівник). А вже скільки і куди везли князя, літопис мовчить. Скоріше, всі ті уточнення, які є в Плано Карпіні, повикидали з літопису, переписуючи його, тому що літописці, наводячи десятки незначних подробиць в інших місцях подорожі, не могли не назвати володаря порубіжного улусу Золотої Орди — Бувала (Мауці). І вирішити щодо відправлення князя Данила Галицького до хана Батия міг тільки володар улусу — Бувал (Мауці).
Маємо ще один доказ фальшування Літопису Руського.
А всі ці літописні розповіді про те, що «Київ держав (тоді) Ярослав (Всеволодович)», що «прийшов чоловік Ярослава (Всеволодовича) Сонгур і сказав», що «Данило Романович… нині сидить на колінах і холопом себе називає» — є звичайними московськими вигадками.
Таким чином Москва принижувала Київ та возвеличувала себе і своїх вигаданих правителів.
Згадка ж про чорний кумис — звичайна московська нісенітниця. Ось що встановив сучасний російський професор Олександр Юрченко у своїй праці «Русский князь на монгольском (татарському. — В. Б.) пиру»:
«Чаша с кумысом была вручена Данилу не во время частной аудиенции с Бату, а на монгольском (татарському. — В. Б.) пиру... Ситуация встречи Данила с Бату в том виде,как она описана в… Летописи, содержит как минимум три неясных момента. Во–первых, что с монгольской (татарської. — В. Б.) точки зрения означало угощение черным кумысом?..
Не странно ли, что напиток, который пьет хозяин пира и которым он угощает гостя, может выступить символом унижения…