Будинок з привидами

Сторож Никифор дав Сашкові свою стару, пропахлу тютюном ліврею. В цій — обшитій золотими галунами лівреї, яка була йому до п'ят, Сашко побіг в актовий зал гімназії і просидів там цілий день, поки Никифорова дружина випрала і висушила йому одяг. На перерві ми побігли до Сашка.

Веселий, побачивши нас, Сашко скинув ліврею і, голий, колесом пішов по паркетній підлозі.

До закінчення трудової школи залишалося не більше року, — всі хлопці підросли, порозумнішали, мене навіть в учком вибрали, — тільки Сашко Бобир схибив і став раптом прислужувати в архієрея. Вдень учиться, а як вечір — в Троїцьку церкву. Що йому на думку спало, не знаю. Разів зо два ми навмисно ходили в церкву подивитись, як Сашко прислужує. Рудий, в нарядному, позолоченому стихарі, з довгим фартухом на грудях, він бродив, розмахуючи кадилом, слідом за сивим архієреєм, засвічував свічки, гасив пальцями недогарки і навіть інколи, обходячи віруючих з блюдцем, збирав мідяки. Всім класом ми оголосили Сашкові бойкот, намалювали його в стінній газеті «Червоний школяр» і навіть попросили Лазарєва, щоб цього попівського прихвосня забрали від нас в іншу групу. Тільки Котька Григоренко в ті дні розмовляв з Бобирем, — вороги в минулому, вони стали раптом нерозлучними друзями. Разом ходили додому і сиділи на одній парті.

Не знаю, скільки часу прислужував би ще Сашко архієреєві, можливо, вийшов би з нього диякон або справжнісінький піп, як несподівано з Києва повернувся старший брат Бобиря, комсомолець з осередку друкарів, Анатолій Бобир. Три місяці вчився Анатолій на курсах у Києві і, повернувшися, став переконувати Сашка, щоб той кинув свого архієрея.

Агітував він, очевидно, добре, бо днів через два після братового приїзду Сашко перестав ходити в Троїцьку церкву. А ще через місяць сам кричав, що попи обманщики, сивий архієрей — найголовніший шахрай. Сашко розказував нам, як кожного разу після відправи архієрей забирав собі з усіх кружок і з підноса половину грошей, а решту віддавав попам. Сашко божився, що тільки з самих воскових свічок попи Троїцької церкви разом з архієреєм заробляють втроє більше, ніж одержує платні директор нашої трудшколи Лазарєв.

Виявилося, що архієрейським прислужником Сашко Бобир зробився несподівано. Якось увечері разом з двома знайомими хлопцями він поліз у сад до попа Кияниці. Сидячи на дереві, Сашко трусив гілки, а хлопці збирали яблука. Вони вже назбирали повні пазухи, як раптом помітили Кияницю — і драла. Бідолашний Сашко зостався на дереві і, зрозуміло, втекти не міг. Повільно злазячи, він думав, що Кияниця відшмагає його поясом, забере сорочку, а то ще гірше — поведе до батьків. Нічого подібного не сталося.

Тільки-но Сашко сплигнув на траву, Кияниця ласкаво взяв його за руку й сказав:

— Ти хотів яблук, хлопчику? Ну що ж, набери, скільки тобі треба.