Високий Мисливець
- Автор: Фріч Альберто Войтєх
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Олег Микитенко
- Жанр: Вестерны
Электронная книга - «Високий Мисливець». Краткое содержание книги:
Головний герой повісті — справедливий і хоробрий мисливець Караї Пуку, щирий друг індіанців, що борються проти пригноблювачів. В основу повісті покладено пригоди, які пережив сам автор.
— Але ваші принципи?!
— Під три чорти принципи! Є вчинки, за які й індіанські тортури — мала кара. Якщо їх залишити без покарання, багато хто наслідує їх. Хіба мало таких, які заради власного успіху приносять у жертву цілий народ?! От ми вже й на місці. Зараз я покажу вам три пречудові шкури, якими хвалився. Таке гарне забарвлення ви навряд чи бачили. Воно буває лише в гірських ягуарів.
Перед темним отвором печери висотою близько метра стояла фотографічна тринога, на якій було закріплено опукле дзеркало. Від дзеркала в печеру тяглася шворка. Караї нахилився і рачки заліз усередину.
— Вам доведеться трохи зігнутись, а всередині випростаєтесь.
Печера була справді простора й висока. її сповнювала приємна прохолода. Караї озирнувся на всі боки, щось шукаючи, і, не знайшовши, пробурчав щось собі під ніс. Він показав гостям, де сісти, і промовив:
— Тут щось негаразд. Мабуть, ви тих шкур уже не побачите, Джуліусе, але не поспішатимемо з висновками. Перш за все подивимося, що нового у фортеці.
— Хтось поцупив ваші шкури? Напевно індіанці. Хто б іще наважився сюди поткнутись? Але якщо вони тут, ми — в їхніх руках. Звідси ми не виберемось, а води тут немає!
Та Караї вже возився з шворкою. Він зручно влігся і кілька разів потягнув за її кінець. Майже в ту саму мить печеру ніби осяяло сонце, зблиснувши у всіх в очах.
— Вони вже йдуть сюди! Куди ви нас завели? — бідкався Алонсо, тимчасом як Джуліус уважно оглядав ствол свого вінчестера, мовби хотів перевірити, чи не насипалося туди по дорозі землі.
— Облиште свою пухкалку, Джуліусе. Тут вона не потрібна.
— Але ж оце світло!
— Туди ви не дострелите. Це подає сигнал ваш свояк Венцеслао з фортеці. А тепер будьте уважні! Бачите: один тремтливий сигнал і шість коротких. Ну, ваш свояк — справжній бразилець. Його сигнал означає кількість вершників. Коли бразільці хочуть сказати «сто вершників», вони кажуть «шістсот ніг кінноти», рахуючи при цьому ноги і вершників, і коней, щоб було більше. Якщо Венцеслао подаватиме отакі сигнали й далі, то ми нічого не взнаємо і до заходу сонця. Ба ні, він таки отямився: чотири довгих сигнали і п'ять коротких, знову галоп і шість ніг. Сигнали вашого свояка завжди треба розгадувати, він ніколи не дотримується точно коду. Отже, ми знаємо тепер про сорок п'ять вершників. Тепер ми відповімо, що зрозуміли, і запитаємо, звідки вони їдуть і куди. Взагалі можна було б і так здогадатись, що то хлопці з Ріу Гранді, але краще, коли це нам підтвердять. Ага, вони виїхали з Барранко рано-вранці в напрямку Шуваради. Отже, Мальгейрос хоче напасти на індіанців і винищити їх під час свята урожаю. Проте він помилився на чотири дні. Свято почнеться тільки тоді, коли сузір'я Плеяд з'явиться над обрієм. Це для Мальгейроса може скінчитися погано… Тихше!
— Що це? Спів соловейка сабіа? — пошепки запитав Алонсо, але Караї тільки махнув рукою. Він витягнув з пояса круглу бляшану пластинку і, заклавши її між губами, повторив спів. Правда, це прозвучало так недосконало, що одразу стало ясно: то не справжній соловей.
— Атож, Алонсо, це соловейко сабіа, але хіба вам доводилось коли-небудь чути його спів у таку пору? Тільки не лякайтеся! Незабаром ми дістанемо пояснення, чому ягуарячих шкур немає там, де я їх залишив. Звісно, це хтось із індіанців. Однак відповімо спочатку Венцеслао, що я його зрозумів, а тоді глянемо, що, там надворі.
Караї ще кілька разів потягнув за шворку, коливаючи дзеркало, і у відповідь йому від входу до печери весело заблимали сонячні зайчики. Зненацька вхід затулила чорна тінь. Хтось ліз усередину.
Коли незнайомець випростався, мисливці побачили одягненого по-європейському чоловіка у високих, трохи зібраних донизу чоботях, у широких штанах з цупкої матерії і світлій сорочці. На шиї в незнайомця була пов'язана хустка, з-під невеликого м'якого чорного капелюха вибивалося кучеряве волосся.
— Це не індіанець? — прошепотів Джуліус.
— Індіанець, але зараз ні про що не розпитуйте. Це вождь Байджокігі. В його жилах є трохи негритянської крові, він син рабині. Але не любить, коли про це згадують, — теж пошепки відповів Караї.
Цієї миті озвався гість:
— Чому ти привів сюди чужих, Альберто? Коли мої люди дізнаються про це, вони будуть незадоволень