Твори у дванадцяти томах. Том сьомий

Не в сяйві слави прибув Буйний День до Сан-Франціско. Тут забули вже не тільки його, а й самий Клондайк. Світ цікавився іншим: і події на Алясці, й іспанська війна відійшли вже в минуле. З тієї пори багато дечого відбулося. День у день траплялося щось нове й цікаве, а місце для сенсацій у газетах було обмежене. Але Буйного Дня навіть утішило, що на нього не звернуто уваги. Коли проходить непомітною людина, що провадила таку гру на Далекій Півночі, що мала таку славу, що нажила одинадцять мільйонів, — яка ж то велика гра мусить вестися тут!

Він спинився в готелі «Св. Франціск». Там його скоро обступили зелені новачки-репортери, і другого дня по газетах з'явились коротенькі повідомлення про його приїзд. Осміхнувшись на те подумки, він почав розглядатись по новому незнаному оточенні й знайомитися з ним. Поводився він вельми незграбно, одначе нітрохи не розгублено. Завдячував він це не тільки свідомості неабиякої сили одинадцятьох мільйонів, а й своїй непохитній самопевності. Його не бентежило ніщо, не лякали й пишнота, культура та багатство довкола. Це знов була дика пустеля, тільки іншого різновиду. І знову йому довелось вивчати всі її умови, всі признаки, всі стежки й водопої, де можна підстерегти здобич, а також усі непевні місця на землі й на воді, які треба обминати. Своїм звичаєм він і тепер боявся жінок. Він був занадто наляканий, щоб підступати ближче до цих чарівних, сліпучих істот, хоч його мільйони давали йому таку змогу. Жінки жадали його, а він, заховавши свою боязкість, обертався між них, удаючи сміливого. Як і раніше, він вабив жінок не самим своїм багатством. Він був справжній чоловік, та ще й аж надто незвичайного типу. Ще молодий — яких тридцять шість років, — неабиякої вроди, дивовижної сили, вщерть налитий буйною мужністю; і його широка й певна хода, що не знала бруку, його чорні очі, звиклі до великих просторів, не зіпсовані міською тіснотою, — все це раз у раз приваблювало до нього зацікавлені й вибагливі жіночі погляди. Він добре бачив те і, всміхаючись, незворушно дивився цій небезпеці просто в вічі, як і всякій іншій, хоч і видавалися йому жінки страшніші за голод, мороз і повідь.