Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.
- Автор: Телипко Владислав Эдуардович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Центр учбової літератури
- ISBN: 978-611-011-0154-7
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.». Краткое содержание книги:
Детально розглянуто усі 11 розділів коментованого Кодексу, особливу увагу приділено аналізу положень, присвячених позовному і наказному провадженням, а також новелам апеляційного і касаційного перегляду судових рішень та підставам і порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України, виходячи з нової системи судоустрою України. Додаються тексти і витяги з текстів нормативно-правових актів з питань організації цивільного судочинства, а також рішення Конституційного Суду і постанови Пленуму Верховного Суду України, в яких узагальнено практику застосування судами окремих норм цивільного процесуального законодавства.
Мета коментаря - дати чітке системне уявлення про цивільний процес як врегульовану нормами цивільного процесуального права діяльність суду, що здійснюється в установленому законом порядку та визначається системою взаємопов'язаних цивільних процесуальних прав, обов'язків і цивільних процесуальних дій суду, органу державного виконання та учасників процесу з їх реалізації.
Видання розраховано на суддів та працівників суду, адвокатів, прокурорів, працівників інших правоохоронних органів, студентів, аспірантів і викладачів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також усіх, хто цікавиться питаннями організації і провадження судами справ в порядку цивільного розгляду.
Стаття 17. Право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду
1. Сторони мають право передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
1. Третейські суди — це недержавні незалежні орган, що утворюються за договором або за рішенням фізичних чи/та юридичних осіб для вирішення спорів, що виникають із цивільних чи господарських відносин.
Третейські суди не представляють судову владу, вони не є органами державної влади, проте їхні рішення є обов’язковими для осіб, які обрали такий спосіб вирішення спорів. Тому їх лише умовно можна назвати «судами».
2. Умовами розгляду справи третейським судом є: спір, що виникає з цивільних чи господарських відносин, та розгляд третейським судом передбачено у договорі. Водночас ст. 6 Закону «Про третейські суди» визначені категорії справ, які незважаючи на свою цивільну природу, не можуть бути підвідомчі третейським судам:
— справи про визнання недійсними нормативно-правових актів,
— справи, що виникають з господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб,
— справи, пов’язані із державною таємницею,
— що виникають із сімейних відносин (виняток становить шлюбний контракт),
— справи про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом,
— справи, де стороною є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство,
— інші справи, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України,
— справи, коли стороною є нерезидент України.
3. Третейські суди можуть створюватись для вирішення конкретного спору чи постійно діяти. Питання створення та провадження у третейських судах регулюється Законом України «Про третейські суди».
У постійно діючому третейському суді кількісний та персональний склад третейського суду визначається за правилами, встановленими регламентом третейського суду. У третейському суді для вирішення конкретної спору сторони на свій розсуд можуть домовитись про кількісний та персональний склад третейського суду. Суд може розглядати справи в складі одного третейського судді або в будь-якій непарній кількості третейських суддів, якщо ж сторони не погодили кількісний склад третейського суду для вирішення конкретного спору, розгляд здійснюється у складі трьох суддів (стаття 16 Закону).
Стаття 17 Закону «Про третейські суди» визначає порядок формування складу третейського суду, який здійснюється або відповідно до регламенту третейського суду в постійно діючому третейському суді, або згідно погодження сторін для вирішення конкретного спору.
Третейські судді не є представниками сторін. Третейським суддею може бути призначена чи обрана особа, яка прямо чи опосередковано не заінтересована в результаті вирішення спору, а також має визнані сторонами знання, досвід, ділові та моральні якості, необхідні для вирішення спору.
Не можуть бути третейськими суддями: особи, які не досягли повноліття, та особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; особи, які не мають кваліфікації, погодженої сторонами безпосередньо чи визначеної у регламенті третейського суду; особи, які мають судимість; особи, визнані в судовому порядку недієздатними.
У разі одноособового вирішення спору третейський суддя постійно діючого третейського суду повинен мати вищу юридичну освіту, у разі колегіального вирішення спору вимоги щодо наявності вищої юридичної освіти поширюються лише на головуючого складу третейського суду (стаття 18 Закону).
Також третейський суддя не може брати участі у розгляді справи, а після його призначення чи обрання підлягає відводу чи самовідводу: якщо він особисто чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи; якщо він є родичем однієї із сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, або перебуває з цими особами чи сторонами в особливих стосунках; на його прохання або за спільним рішенням сторін; у разі встановлення стороною обставин, які дають їй підстави вважати упередженим або необ’єктивним ставлення третейського судді до справи, про яке сторона дізналася після його обрання чи призначення; у разі тривалого, більш як один місяць від дня призначення чи обрання, невиконання ним обов’язків третейського судді у конкретній справі; у разі виявлення невідповідності третейського судді вимогам, встановленим статтею 18 цього Закону; якщо третейський суддя бере участь у вирішенні спору, який прямо чи опосередковано пов’язаний з виконанням ним службових повноважень, наданих державою. Жодна особа не може бути третейським суддею у справі, в якій вона раніше брала участь як третейський суддя, але була відведена, чи заявила самовідвід як сторона, представник сторони або в будь-якій іншій якості.