Лук Нічної Громовиці

— Геть звідси! — Іра Данилишин спробувала зачинити перед нахабою двері, але марно.

— Іро, ходи сюди на хвилинку, — Інга спробувала пройти у двері, що їх перегородив собою Квазімодо, але це їй не вдалося. Квазімодо, помітивши новий об’єкт кпинів, напосівся на неї.

— А ти, шмарклю, чого сюди приперла? Сиди у своєму болоті, жабо.

— Слухай, телепузику, ти мені набрид. Біля тебе ж без респіратора стояти гидко, — зміряла Інга ворога нищівним поглядом, але той вирішив контратакувати.

— А ти сама коли востаннє милася? Ходить тут і корчить із себе примадонну.

Тим часом Іра вийшла в коридор.

— Давай ми того дурбелика провчимо, — запропонувала Інга.

— Я не знаю, що з ним таке сталося. Ще минулого тижня від нього і слова ніхто добитися не міг, а зараз рот не закривається.

— Підхопив інфекцію. Скажи дівчатам, щоб допомогли його скрутити.

— А що далі?

— Залежатиме від ситуації. А то наш Квазімодик надто буйний.

— Зараз, ти його відволічи, — погодилася Іра.

Інга кивнула, а Іра побігла до класу. Квазімодо ж спробував ще раз дістати Інгу. Річ у тім, що Інжині батьки працювали в Африці: мама лікарем-інфекціоністом, а тато пілотом вертольота, а це, як часто повторював Квазімодо, було тупо.

— Як там наша матуся поживає? Вже здичавіла чи ще ні? А може, у неї вже хвіст відріс?

— І цим ефектним пасажем ви, добродію, вирішили вивести мене зі стану психічної рівноваги? — запитала Інга, стаючи обличчям до дверей, щоб Квазімодо не міг бачити, що відбувається у нього за плечима. — Як стверджує Дарвін, люди поділяються на два види: гомо нормаліс і гомо пихатус. Так от саме гомо пихатус, яким ви є, і наділені хвостом.